Сьогоднішній наш предмет розмови цікавий і дивний, тому що незрозуміло, з чого саме почати. Але ми все-таки спробуємо почати так: співавтор – це складне явище. Воно може бути формальним, а може бути реальним. Багато залежить від того, в яких відносинах знаходяться між собою автори твору.

Значення

Але як би там не було, починати краще всього з визначення. З відомих дуетів авторських приходять на розум фантасти – Генрі Лайон Олді та брати Стругацькі. Нагадуємо, що перше ім'я це творчий псевдонім українських письменників-фантастів Дмитра Громова та Олега Ладиженського. Але, природно, творчі спілки – це не прерогатива лише фантастів. Реальність повниться подібними прикладами. Наприклад, сценарії до «Термінатору» Джеймс Кемерон писав у співавторстві з іншими людьми.


Здається, ми вже морально готові до того, щоб почути думку тлумачного словника на цей рахунок. Отже, співавтор – це людина, яка спільно з ким-небудь є автором якогось твору. Як бачимо, ніякої інтриги, а шкода, правда?

Різні відносини між співавторами

Знаєте саму поширену жарт щодо спільної творчості? Наприклад, запитують: «Як ви пишете удвох?». Відповідь практично завжди в стилі братів Гонкурів: «Один бігає по редакціях, а інший стереже рукопис, щоб її не вкрали знайомі». Але це все жарти, а як же насправді? Це питання дуже важке. Співавтор – особа, яка може бути як реальним, необхідним елементом тандему, так і його доважком. Звичайно, ми не будемо і навіть не зможемо привести приклади, коли одна людина несе на собі іншого в творчому сенсі. Тому що, по-перше, є етика, а по-друге, хто ж відкриє двері у свою творчу лабораторію. Когось слово «співавтор» може дратувати, але ми зараз доведемо, що повноцінний творчий тандем можливий.


Якщо залишити загадковий літературну працю у спокої і взяти, приміром, перекладачів, то тут все значно простіше. Пам'ятаєте випадок з книгою «Гаррі Поттер і Принц-напівкровка»? Коли Сергій Ільїн і Майя Лахути переводили буквально на час, щоб випустити книгу в максимально короткі терміни. Коли справа стосується перекладу, то, швидше за все, книгу ділять на дві частини, а потім редактор усуває стилістичний різнобій між авторами (якщо неузгодженість є). Таким чином, частіше завжди співавтор – це не якийсь доважок, а людина, яка виконує свою частину роботи. Тому він, власне, і отримує свій статус.

Людина – автор своєї долі або співавтор?

Люди досі сперечаються, є доля у людини або її немає. Одні дотримуються думки, що людина сама собі господар, інші кажуть, що все в руках Бога. Компромісом була би точка зору, що доля є, але у людини все-таки є свобода волі. Простіше кажучи, він може вибирати. Навіть якщо відволіктися від теологічних дебатів і подумати над тим, що у людини є характер, який програмує його долю, то в його межах він все одно може вибирати свій шлях. А характер, до речі, під впливом потрясінь може і змінюватися, тому логічно припустити: змінюючи характер, людина надає інший напрямок своєї долі. Тому, як не крути, а людина – це співавтор своєї долі, тому що абсолютної свободи немає в світі. Звичайно, в будь-якому випадку є люди-індивідуалісти, яким партнер не потрібен, особливо у творчості. Але часом необхідний. Величезний проект не можна зробити самостійно, це фізично неможливо. Тому значення співавтора важко переоцінити. Але письменники воліють працювати соло, це правда.