Поняття «дипломатична недоторканність» є складним, так як розуміється країнами по-різному. І тому були приклади в історії. Дати йому визначення досить легко, а пояснити, як воно працює, вже важче. Але давайте розберемося по порядку, кому дається право дипломатичної недоторканності, що воно означає.

Історична підоснова

Напевно, найкраще розібрати гіпотетичний приклад. Ще у стародавніх народів були свої етичні норми. Не прийнято було ображати чужоземців, які прибули з якоюсь місією до правителя. Світ поступово змінювався, гравців на міжнародній арені ставало все більше, це призводило до наростання числа проблем і казусів. Представницькі функції за кордоном виконують спеціальні державні службовці – дипломати. Це не просто громадяни, а частина країни, яка їх направила. Вбити або покалічити представника, значить, завдати образу державі. Тобто статус дипломата високий.


Для того щоб країни не потрапляли в ситуацію «казус беллі» і не думали, вести війну вже або ще почекати, міжнародному співтовариству потрібно було домовитися, яким чином захищати зазначених представників. Були прийняті спеціальні документи, тобто створена правова база. Так і виникло поняття «дипломатична недоторканність». Воно означає непокору чужого державного службовця законодавства країни перебування. Проте розшифровка терміну набагато складніше і постійно доповнюється практикою.

Що таке дипломатична недоторканність

Під даним поняттям прийнято розуміти сукупність правил, що відносяться до офіційних представників інших країн. Тобто дипломатична недоторканність (імунітет) – це абсолютна захищеність:

особистості;

житлових і службових приміщень;

власності;

непідсудність;

звільнення від доглядів і оподаткування.

У нашому визначенні вкрай важливо слово «офіційний». Тобто правила недоторканності діють тільки відносно осіб, чиї повноваження підтверджені спеціальними документами.

Правова основа

Найвідомішим документом, який описує дипломатичний імунітет, вважається Віденська конвенція. Прийнята вона була в 1961 році. Це договір між країнами, яким визначено правила і норми стосовно дипломатів – офіційних представників держав. Він регламентує процедури, по яким встановлюються і припиняються відносини між країнами. Крім того, конвенція містить перелік функцій дипломатичних представництв, розтлумачує, як їм надається акредитація, і вирішує інші питання. Обсяг імунітету дипломатів теж описано в даному документі. Зазвичай сторони виробляють ставлення до дипломатів на взаємній основі, тобто діють симетрично. На міжнародній арені недоторканність підтверджується дипломатичним паспортом. Це особливий вид документа, який видається офіційним особі, яка представляє державу. Він використовується в процесі взаємовідносин з органами країни перебування. Його пред'явлення звільняє власника від звичайних обов'язків іноземців, наприклад, митного огляду.

Проблеми недоторканності дипломатичного представництва

У міжнародних відносинах було багато випадків, коли імунітетом іноземців нехтували. Класичним вважається приклад Піночета – колишнього президента Чилі. Цей чоловік поїхав на лікування до Великобританії. На час подорожі він мав довічний статус сенатора своєї країни. Такі особи, як правило, володіють імунітетом. Але Піночет був заарештований в країні перебування. На пред'явлення дипломатичного паспорта офіційні особи не відреагували. Колишнього президента піддали судову процедуру, в ході якої проводилося медичне обстеження. Але за договором особи, що володіють дипломатичною недоторканністю, не підпадають під дію законодавства іноземної держави. Тобто виник казус, що вимагає роз'яснення. Англійські юристи, природно, знайшли виправдання діям влади. Вони стверджували, що імунітетом володіють тільки ті особи, які мають завдання від своєї держави. В Піночета не було офіційної акредитації, яка підтверджує наявність місії. Уряд Чилі теж не зміг надати документи про те, що відрядило його до Великобританії. Незважаючи на протести, колишнього президента і чинного сенатора не відпустили.

Висновок

Дипломатичний імунітет – річ відносна. У разі необхідності деякі держави не гребують порушенням загальноприйнятих правил. Вони придумують собі виправдання, нітрохи не піклуючись про долі людей або нормах моралі. Тут можна говорити про право сильного. Відомі також випадки насильства над дипломатами в недемократичних країнах – вбивство посла США в Лівії, наприклад. Кожен інцидент розбирається окремо між задіяними в конфлікті сторонами. Тобто уряди намагаються уникати відкритих бойових сутичок, до яких такі казуси приводили за минулі століття.