У наш час стрімкого прогресу і високих швидкостей, розвитку електроніки і швидкісного інтернету, все більшій кількості городян потрібен відпочинок від суєти і буденності. Бажання самовизначення як нації спрямовує помисли до вивчення звичаїв і звичаїв наших предків. Бажання реалізації в учиненні чого-небудь піднімає популярність виробів ручної роботи. Повертаючись до витоків, ми звертаємося до народних промислів. Одним з дивних об'єктів споконвічно російських традицій є тагільський піднос.

Історичні витоки

Більше трьохсот років налічує історія цього народного промислу. Йде вона корінням в селища і села Уралу. Коли з'явився перший залізний піднос, прикрашений розписом, сказати неможливо. Десь у глибині століть загубилися імена майстрів, що дали початок справжньому мистецтву, промислу, прославив Велику Русь.


Офіційна історія тагільського підноса починається з сталеливарних заводів сім'ї Демидових. У середині XVIII століття ці промисловці почали лиття сталі в Нижньому Тагілі (1725 р.), Невьянске і Вийске (1722 р.). До 70-их років того ж століття, за даними літописів, промисел розширюється і формує окремі професії: коваль, лакувальник, оковщик. Весь XVIII століття розвитку промислу – це століття живописців Худоярових. Іконописці в декількох поколіннях, брати Вавила і Федір, перенесли ключові прийоми розпису, лакування та декору ікон у прикраса предметів побуту, підносів, скринь, посуду. Саме цим майстрам тагільський піднос зобов'язаний техніці живопису «отаман» - золотиста основа щедро заливається кольоровим фоном. Після застигання тонким інструментом до золота знімають верхній шар, отримуючи незвичайні візерунки. Художникам приписується і винахід «кришталевого лаку», надзвичайно прозорого і жаростійкого. Розписані по замовленнях Демидових підноси і предмети начиння, вирушали під палаци двох столиць Росії.

Розквіт промислу

Кінець XVIII - початок XIX століття - період розквіту промислу. Його називають століттям шкіл Демидових, про які поговоримо трохи пізніше. Демидови перевели індивідуальне сімейне ремесло в професійне, промислове русло. Обозами розписні скриньки, сухарниці, підноси, скрині та інші предмети побуту, виготовлені в «гірському місті», як називали Нижнетагильск, вирушали на Ирбитскую та Макарівську ярмарки, а звідти в Нижній Новгород, Середню Азію і Європу. Це був Золотий вік розвитку промислу.

Занепад і відродження

З середини XIX століття, з настанням епохи індустріалізації, починається спад народних промислів і майже всіх кустарних ремесел. Прискорюється темп життя змушував відмовлятися від тонкої ручної роботи, замінюючи її спрощеними, гранично стилізованими формами. Ручна ковка поступається місце промислової, вишукані самобутні деталі замінює трафарет. До 20-м рокам XX століття життя промислу збереглася в нечисленних артілях майстрів, таких як «Пролетар» і «Червона Зоря». Вправні підноси ручної роботи були незатребувані в радянській Росії, тому їх відправляють на Близький схід і Китай.
Єдиним острівцем тагільського подносного промислу залишається майстерня при Нижньотагільському заводі емальованого посуду. З 90-х років минулого століття, з епохи перебудови і розвитку малого бізнесу, починається повільний і впевнений підйом забутого промислу. Відродження унікальної ручного розпису породило артілі і кооперативи майстрів.

Школа живописців Демидових

Про школу Демидових необхідно розповісти окремо, адже саме вона дала нам династії таких майстрів, як Дубасникови, Чаусови, Кайгородови і Перезолови. Комерсанти Демидови добре розуміли, що головне в промислі - це кадри. Саме з метою навчання і підготовки професійних кадрів вони заснували в 1806 році школу, куди запросили викладати основи живопису випускника Імператорської Академії мистецтв в. І. Албичева. В школі на протязі чотирьох років навчалися виключно хлопчики, починаючи з 12 років. Але виробництво все одно відчувало нестачу кадрів. Тоді стали приймати в школу дівчаток і жінок. Цікаво, що Демидови в якості стимулу для бажання навчитися «писати сильно», передбачали заохочення жінок у вигляді видачі хусток. Поступово створення писаних підносів переходить в жіночі руки, що має місце і сьогодні. Школа справила колосальний вплив на розвиток промислу як напрями образотворчого мистецтва. Тагільський розпис підносів поступово обростає своїми традиціями. Незабаром на виробах починає «розквітати» автентична тагільський троянда – символічна квітка, на довгі роки став уособленням промислу. Тагільський піднос - це підноси-картини, з виразними відточеними деталями і найчистішої живописом, розкриває міфологічні та історичні сюжетні лінії. Поступово отримує розвиток живопис на багатогранної клепаной формі. Фігурне листове заліза, візерунки–павутинки і найтонші елементи, створені руками ковалів, стали основою для художнього розпису. Так створювався тагільський піднос. Розвивалася і особлива тагільський розпис – техніка подвійного мазка. Тоді ж сформувалися і головні напрями в сюжетних лініях.

Секрет лаку

Секрет лаку династії Худоярових полягає в пропорціях розчинених у скипидарі копала, конопляної олії і терпентини хвойних дерев. На відміну від східного холодного лакування, застосовувався спосіб швидкого гарячого (при температурі 300 градусів) лакування. До складу додавали оксид свинцю і марганцю - лак ставав прозорим і освіжав фарби. Секрет його так і не розгаданий.

Що таке тагільський піднос?

Підноси робили і продовжують робити в майстернях. Змінюються технології, але і сьогодні ручна творча праця - основа промислу. Виготовляється Методом штампування форма підноса і покривається два рази грунтом, а потім чорною емаллю. Після просушування заготівля переходить в руки художника, потім орнаментариста. Після розпису виріб лакується.

Сучасний промисел

Створюють твори мистецтва у Нижньотагільському центрі народних промислів і ремесел. Торгові марки юридично захищені патентами. Тагільський піднос незмінно викликає інтерес зарубіжних майстрів та колекціонерів. Майстри беруть участь у виставках і аукціонах в Росії і далеко за її межами. Музеї Нижнього Тагілу і Єкатеринбурга пишаються багатою колекцією тагильских підносів, які експонувалися в США, Франції, Польщі та інших країнах. Що таке тагільський піднос, сьогодні знають далеко за межами нашої батьківщини. Роботи майстрів Худоярових і Дубасникових – перлини експозицій вітчизняних музеїв і приватних колекцій. Тагильские вироби підносили в дар князів і монархів. Самобутня тагільський «лакерная» живопис – унікальний приклад народного промислу, який дійшов до наших днів і продовжує дивувати і радувати шанувальників самобутнього творчості.