Коли в червні 1942 року стало ясно, що «Бліцкриг» (план блискавичної війни на Східному фронті зазнав краху) і чекають тривалі бої, Гітлер поставив перед силами Вермахту завдання позбавити радянські війська можливості поповнювати паливні запаси за рахунок кавказьких нафтових родовищ. Тим самим німці намагалися знекровити авіацію та бронетехніку Червоної армії. Виконується в рамках цієї програми захоплення Кавказу отримав у них кодову назву «Операція Едельвейс». Коротко про саму цієї операції і про те, чому фашисти не змогли довести її до кінця, буде розповідатися в даній статті.

Плани німецького командування

З метою виконання поставлених фюрером завдань, групі армій «А», очолюваної генерал-фельдмаршалом Вільгельмом Листом, належало, обійшовши з заходу Кавказький хребет і захопивши Новоросійськ, нанести удар по Туапсе, що був центром великого нафтового району. Одночасно з цим для захоплення Грозного і Баку з східної сторони хребта рухалася група армій «В», під командуванням іншого генерал-фельдмаршала – Федора фон Бока. Ще до початку наступу в Німеччині з метою експлуатації кавказьких родовищ були засновані дві нафтові компанії, які отримали на це ексклюзивне право строком на 99 років. Крім того, Верховним командуванням був відданий наказ припинити всі бомбардування ділянок, що представляли для Німеччини промисловий інтерес. Оборона всіх захоплених німцями об'єктів була заздалегідь доручена військам СС, а також перейшли на бік ворога частинами донських козаків генерала Краснова.


Так як операція «Едельвейс» мала своєю метою вирішення найважливішої стратегічної задачі, то на її виконання були кинуті величезні сили, що включали в себе 168 тис. солдат і офіцерів Вермахту і понад 15 тис. танків. Крім того, разом з військовими на Кавказ було направлено близько 14 тис. фахівців-нафтовиків.

Дивізія гірських стрільців

Оскільки «Едельвейс» – військова операція, що проводилася в районі Кавказького гірського хребта, то для її успішного виконання німці намагалися з максимальною вигодою використовувати природні особливості цього краю. Маючи в своєму розпорядженні горнострелковую дивізію, укомплектовану корінними жителями гірських районів Південної Баварії, а також спортсменами-альпіністами, командування поклало на неї ключову роль у виконанні наміченої операції. Підрозділам дивізії, також, до речі, називалася «Едельвейс», було наказано, подолавши в районі Ельбрусу залишався незахищеним гірський перевал, вдарити в тил радянським частинам, які намагалися зупинити просування групи армій «А». Таким складним у технічному відношенні маневром передбачалося завдати червоноармійцям несподіваний удар і тим самим захопити ініціативу.

Свастика над Ельбрусом

Для підготовки переходу основних підступають сил Вермахту, 5 рот гірськострілецької дивізії, кожна з яких налічувала до 90 осіб, висунулися вперед і, піднявшись на панівні висоти, закріпилися. Там же ними були встановлені кулемети і гірські знаряддя. Для підняття бойового духу особового складу частин, силами яких проводилася операція «Едельвейс», німецьким командуванням був відданий наказ скрізь на найвищих точках встановити нацистські прапори.
Цей наказ був виконаний із суто німецькою педантичністю, і вже 21 серпня прапори з свастикою майоріли на східному і західному піках Ельбрусу. Незважаючи на те що ця акція зайняла чимало сил і викликала затримку в ході всієї операції, вона мала велике пропагандистське значення, давши привід геббельсівської пресі помістити на перших шпальтах газет заголовки, возвещавшие про те, що відтепер німецький прапор майорить над найвищою точкою Європи. В довершення всього командувач горнострелковими підрозділами генерал Хуберт Ланц відправив в Берлін кіноматеріали, зняті спеціально прибули з цієї нагоди операторами, і виступив з ініціативою перейменувати Ельбрус, назвавши його піком Гітлера.

Безіменна рота

Як зазначає більшість військових істориків, для радянського командування була повною несподіванкою звістка про те, що німцям вдалося піднятися практично неприступним гірських схилах і, крім того, встановити на вершинах вогневі точки. Ставки командування надійшов наказ негайно вибити їх звідти. Однак для його виконання вдалося лише наспіх сформувати підрозділ, укомплектований з колишніх кавалеристів Будьонного, які не мали ніякого досвіду ведення бойових дій не тільки в умовах гірської місцевості, але й взагалі навіть в пішому строю, а також з тиловиків, багато з яких не тримали в руках зброї. Це наспіх сформована підрозділ не мало не тільки свого офіційного номери, але навіть поіменного списку бійців. Командування було доручено суто штатському людині – вчорашньому жіночого перукаря Григорянцу, зробленому незадовго до цього в лейтенанти.

У критичній ситуації

І тим не менш саме їм належало вступити в бій з добірними стрілками дивізії «Едельвейс». Операція 1942 року по захопленню Кавказу досягла своєї кульмінації на початку вересня, коли підрозділ Григорянца під прикриттям нічної темряви і туману, настільки частої в цей час року, піднялися на висоту гірського перевалу Терскол. Їх завдання полягало в тому, щоб, несподівано атакувавши противника, змусити його відступити з раніше зайнятих позицій.
Виконавши першу частину плану і піднявшись на задану позначку, червоноармійці опинилися в критичному становищі. Коли ранковий туман розвіявся, вони, перебуваючи на відкритому схилі гори трохи нижче німців, представляли собою ідеальну мішень для гірських стрільців. Відправляючи бійців на завдання, командування навіть не забезпечило їх маскувальними халатами, і їх темні гімнастерки виразно виділялися на білому снігу.

Герої льодових схилів

Аналізуючи ситуацію, що створилася, військові історики одностайно приходять до думки, що сміливців лейтенанта Григорянца не було шансів не тільки скинути німців з займаних ними позицій, але навіть залишитися в живих. Мабуть, розуміли це і самі червоноармійці, але діяли, тим не менш, як справжні герої. Збереглися листи німецьких солдатів – учасників тієї операції, в яких вони розповідають про те подиві, з яким дивилися на приречених, але не здаються бійців, в буквальному сенсі, що билися за кожен метр обмерзлого схилу. Їх неможливо було змусити відступити, і тільки смерть зупиняла сміливців. Саме їх безприкладну мужність визначило майбутній крах операції «Едельвейс». В кінці вересня 1942 року наказом радянського командування на Ельбрус було направлено спецпідрозділ, що складалася цілком з спеціально навчених бійців. В їх число входили співробітники НКВС, які пройшли необхідну підготовку, а також професійні альпіністи. Однак навіть з їх допомогою не вдалося звільнити територію гірського масиву від німців.

Крах операції «Едельвейс»

Однак саме в цей час перебіг війни наближався до вирішального перелому, який став результатом розгрому німецьких військ під Сталінградом. І хоча в той час дивізії Паулюса ще продовжували опір, всім було ясно, що результат битви вирішений. Оскільки в разі поразки німців під Сталінградом гірсько-стрілецька дивізія неминуче виявлялася в оточенні, командування Вермахту віддало наказ про її відвід з району Кавказу. Таким чином, операція «Едельвейс», успішно розпочата і широко распропагандированная геббельсовским міністерством, обернулася провалом.

Безіменні герої і їх подвиг

Як це ні сумно, але практично ніхто зі складу героїчно загиблого підрозділу, сформованого з тиловиків і колишніх будьонівців, не був посмертно представлений до нагороди, і ніде в пам'ять про них не спорудили монументів. Більш того, залишилися невідомі навіть імена героїв, оскільки зібрана похапцем рота, як було сказано вище, не мала не тільки військового номери, але навіть списку особового складу. Тим не менш заслуга цих людей надзвичайно велика, оскільки лише завдяки їх відвазі вдалося затримати на Ельбрусі німецькі частини і не дозволити їм, минаючи Кавказький хребет, вдарити в тил радянським військам, противостоявшим наступу німецьких армій «А» і «Б». Їх подвиг став одним з безлічі епізодів героїзму безіменних радянських солдатів, якими була відзначена вся Велика Вітчизняна війна. Операція «Едельвейс», задумана і здійснювалася німцями за всіма правилами військового мистецтва, наштовхнулася на опір людей, завзятість яких виходило за рамки реальних людських можливостей і перемогти яких було неможливо.

Пам'ять воєнних років

В наші дні єдиним пам'ятником тих подій є руїни знаходилася в Приельбруссі самій високогірній готелі Радянського Союзу (4130 метрів над рівнем моря), що називалася колись «Притулок одинадцяти» і згоріла у 1998 році. У період, коли німцями проводилася операція «Едельвейс» (ВВВ), в ній розміщувався штаб гірськострілецької дивізії Вермахту. Оскільки про героїчну роті лейтенанта Григорянца і про їх подвиг широка громадськість була вкрай мало обізнана, цю прогалину вирішили заповнити російські кінематографісти. У 2012 році режисерами Русланом Божко та Ігорем Малаховим був знятий документальний фільм «Операція "Едельвейс". Остання таємниця». Творці стрічки проробили величезну роботу, вивчаючи матеріали, що зберігаються як у вітчизняних архівах, так і зарубіжних. Приводом для створення фільму стала з'явилася в пресі інформація про те, що в наші дні на схилах Ельбрусу альпіністи все частіше стали знаходити збереглися в льоду останки радянських солдатів. Оскільки, згідно з офіційною інформацією, в тому районі значних військових дій не проводилося (радянське командування не любив згадувати про своїх прорахунках), виникло питання: що ж насправді відбувалося там у роки війни? Так стало відомо про подвиг бійців, завдяки яким була зірвана операція «Едельвейс» і поставлений заслін на шляху фашистів до кавказької нафти.