Зазвичай фраза «що природно, те не бридко» вимовляється з певною іронією або легким роздратуванням у виправдання якогось дрібного проступку, що йде врозріз з нормами етики і моралі. При цьому маються на увазі не словесні перепалки або інше епатажну поведінку, а виставляння напоказ натуралістичних моментів людського буття, про які не прийнято говорити вголос.

Виправдання поганих вчинків

Справити нужду в людному місці або вийти на вулицю в наряді, ледь прикриває інтимні частини тіла, – для однієї людини такі дії вважаються верхом безсоромності, іншого ж тільки потисне плечима і посміхнеться: «Що природно, те не бридко!» Значення вираження в таких випадках розуміється досить вузько, розуміється в тому сенсі, що не потрібно соромитися проявів своєї суті, адже такими нас створила природа. А у неї, як відомо, немає поганої погоди, в усьому спостерігається абсолютний порядок і неподільна гармонія.


Але чи може людина, вважаючи себе вінцем творіння, уподібнюватися тваринам? Чи Не призведе сліпе слідування постулату «що природно, те не бридко» до деградації суспільства та повернення до первісності? Для того впродовж багатьох тисячоліть створювалися моральні підвалини, щоб їх так легко могла зруйнувати одна-єдина фраза? А може бути, ми неправильно розуміємо її сенс?

Вчення древніх філософів

Вислів «що природно, те не бридко» народилося не сьогодні, а десь в четвертому столітті до нашої ери. Вкладалося в нього те значення, яке мається на увазі зараз, достеменно не відомо. Можна лише припустити, що стародавні мудреці намагалися охопити більш широку сферу взаємовідносин людини з природою, ніж виправдання публічного виставлення напоказ інтимних потреб.


Кому ж належить аксіома «що природно, те не бридко»? Автор її - не хто інший, як видатний давньоримський філософ і мислитель Луцій Анней Сенека (Молодший). Будучи поетом, державним діячем і прихильником стоїцизму, Сенека твердо вірив у матеріальність усього існуючого, не заперечуючи при цьому безмежних можливостей людини в пізнанні законів природи. Була висловлена ним фраза принципом натурфілософії, якої дотримувався поглядів мислитель? Чи, може, тут прозвучало засудження людських слабкостей і низинних проявів? Запитань більше, ніж відповідей, оскільки навіть з висоти сучасних знань розплутати клубок філософської думки практично неможливо.

Слова розради і спонукання до дії

Згадаймо знамениту казку Андерсена про гидке каченя. Якщо б у незграбного пташеня, стеснявшегося своєї зовнішності, був добрий наставник, він напевно б підбадьорив його фрази: «Не засмучуйся, малюк! Що природно, те не бридко! Прийде час, і ти перетворишся на прекрасного лебедя. А поки насолоджуйся тим, що дароване природою!» Як знати? Цілком можливо, що гидке каченя, таким натхненним повчанням, було б набагато легше переносити негаразди, що випали на його частку. Тут фраза приймає зовсім інший сенс, звучить не як виправдання непривабливості і потворності, а є гімном законами земної досконалості.