Розпад СРСР 1991 року став підсумком процесу системної дезінтеграції (руйнування) протікав у його суспільно-політичній сфері, соціальній структурі і народному господарстві. Як держава офіційно припинив своє існування на основі договору, підписаного 8 грудня лідерами Росії, України і Білорусі, але попередні того події почалися ще в січні. Спробуємо відновити їх у хронологічному порядку.

Початок кінця великої імперії

Першою ланкою в ланцюзі подій, що породили політична криза 1991 року і розпад СРСР, з'явилися події, що почалися в Литві, після того як М. С. Горбачов, який був тоді президентом Радянського Союзу, зажадав від уряду республіки відновити на її території припинена раніше дію радянської Конституції. Його звернення, спрямоване 10 січня, була підкріплена введенням додаткового контингенту внутрішніх військ, блокували у Вільнюсі ряд найважливіших громадських центрів.


Через три дні було опубліковано заяву створеного в Литві Комітету національного порятунку, у якому його члени висловлювали підтримку дії республіканських властей. У відповідь на це в ніч на 14 січня підрозділами десантних військ був зайнятий вільнюський телецентр.

Перша кров

Особливу гостроту події взяли 20 грудня, після того, як прибули з Москви підрозділи Омону почали захоплення будівлі МВС Литви, і в результаті виникла перестрілки чотири людини загинули і близько десяти отримали поранення. Ця перша пролита на вільнюських вулицях кров послужила детонатором соціального вибуху, результатом якого став розпад СРСР 1991 року.


Дії центральних властей, які намагалися силою відновити контроль над Прибалтикою, призвели до негативних для них наслідків. Горбачов став об'єктом гострої критики з боку представників як російської, так і регіональної демократичної опозиції. Висловлюючи протест проти застосування військової сили проти мирних громадян, у відставку подали Е. Примаков, Л. Абалкин, О. Яковлєв та ряд інших колишніх сподвижників Горбачова. Відповіддю литовського уряду на дії Москви став референдум про вихід республіки зі складу СРСР, проведений 9 лютого, в ході якого, понад 90 % його учасників висловилися за незалежність. Це можна з повною підставою назвати початком процесу, в результаті якого у 1991 році відбувся розпад СРСР.

Спроба реанімувати Союзний договір і тріумф Б. Н. Єльцина

Наступним етапом у загальній низці подій став референдум, проведений в країні 17 березня того ж року. На ньому 76 % громадян СРСР висловилися за збереження Союзу в оновленій формі, і введення поста президента Росії. У зв'язку з цим у квітні 1991 року в президентській резиденції Ново-Огарьово почалися переговори глав республік, що входили до складу СРСР, про укладення нового Союзного договору. Головував на них М. С. Горбачов. Згідно з підсумками референдуму були проведені і перші в історії Росії президентські вибори, перемогу на яких здобув Б. Н. Єльцин, впевнено випередивши інших кандидатів, серед яких були такі відомі політики, як В. о. Жириновський, Н.І. Рижков, А. М. Тулєєв, В. о. Бакатін і генерал А. М. Макашов.

Пошуки компромісу

У 1991 році розпаду СРСР передував досить складний і тривалий процес перерозподілу владних повноважень між союзним центром і його республіканськими філіями. Необхідність його була обумовлена саме установою в Росії президентського поста і обранням на нього Б. Н. Єльцина. Це значно ускладнило складання нового союзного договору, підписання якого було призначено на 22 серпня. Заздалегідь було відомо, що готується компромісний варіант, що передбачає передачу окремим суб'єктам федерації широкого спектру повноважень, і залишає за Москвою рішення лише найбільш важливих питань, таких як оборона, внутрішні справи, фінанси і ряд інших.

Головні ініціатори створення ГКЧП

В цих умовах значно прискорили розпад СРСР серпневі події 1991 року. В історію країни вони увійшли як путч ГКЧП (Державного комітету з надзвичайного стану), або невдала спроба вчинення державного перевороту. Його ініціаторами були політики, які раніше займали високі державні пости, і вкрай зацікавлені в збереженні попереднього режиму. Серед них були Р. В. Янаєв, Б. К. Пуго, Д. Т. Язов, В. А. Гачків і ряд інших. Їх фото наведено нижче. Комітет був заснований ними у відсутності президента СРСР – М. С. Горбачова, що знаходився в той час на урядовій дачі «Форос» у Криму.

Надзвичайні заходи

Відразу після заснування ГКЧП було оголошено про прийняття його членами низки екстрених заходів, таких як введення на значній частині країни надзвичайного стану і скасування всіх новостворених владних структур, створення яких не передбачалося Конституцією СРСР. Крім того, заборонялася діяльність опозиційних партій, а також проведення демонстрацій і мітингів. Крім того, було оголошено про підготовку в країні економічних реформ. Серпневий путч 1991 року і розпад СРСР почалися з розпорядження ДКНС про введення військ в найбільш великі міста країни, серед яких була і Москва. Ця крайня, і, як показала практика, дуже нерозумна міра була зроблена членами комітету для залякування народу і надання їх заявою більшої ваги. Проте домоглися вони якраз протилежного результату.

Безславний кінець путчу

Захопивши ініціативу в свої руки, представники опозиції організували в ряді міст країни багатотисячні мітинги. У Москві їх учасниками стало понад півмільйона осіб. Крім того, супротивникам ГКЧП вдалося схилити на свою сторону командування Московського гарнізону і тим самим позбавити путчистів їх головної опори. Наступним етапом путчу і розпаду СРСР (1991 рік) стала поїздка членів ГКЧП в Крим, зроблена ними 21 серпня. Втративши останню надію взяти під свій контроль дії опозиції, керованої Б. Н. Єльциним, вони вирушили в «Форос» для переговорів з М. С. Горбачовим, який за їх розпорядженням там був ізольований від зовнішнього світу і фактично перебував на становищі заручника. Проте вже на наступний день всі організатори путчу були заарештовані і доставлені в столицю. Слідом за ними в Москву повернувся і М. С. Горбачов.

Останні зусилля зберегти Союз

Так запобігли державний переворот 1991 року. Розпад СРСР був неминучий, але ще робилися спроби зберегти хоча б частину колишньої імперії. З цією метою М. С. Горбачов при складанні проекту нового союзного договору пішов на значні і не передбачені раніше поступки на користь союзних республік, наділяючи їх уряду ще більшими повноваженнями. Крім того, він був змушений офіційно визнати незалежність Прибалтики, ніж фактично запустив механізм розпаду СРСР. У 1991 році Горбачовим була зроблена також спроба формування якісно нового демократичного союзного уряду. До його складу були запрошені популярні в народі демократи, такі як В. о. Бакатін, Е. А. Шеварднадзе і їх прихильники. Усвідомлюючи, що при сформованій політичній обстановці зберегти колишню структуру держави неможливо, у вересні почали підготовку договору про створення нового конфедеративного Союзу, в який колишні республіки СРСР повинні були увійти на правах незалежних суб'єктів. Проте роботи над цим документом не судилося завершитися. 1 грудня в Україні відбувся всенародний референдум, і на підставі його результатів республіка вийшла зі складу СРСР, ніж перекреслила плани Москви на створення конфедерації.

Біловезька угода, що поклала початок створенню СНД

Остаточний розпад СРСР стався в 1991 році. Його юридичним обґрунтуванням з'явився договір, укладений 8 грудня на урядовій мисливської дачі «Віскулі» у Біловезькій пущі, від якої він і отримав свою назву. На підставі документа, підписаного главами Білорусі (С. Шушкевичем), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчуком), було утворено Співдружність незалежних держав (СНД), яка поклала край існуванню СРСР. Фото наведено вище. Слідом за тим до угоди, укладеної між Росією, Україною і Білоруссю, приєдналися ще вісім республік колишнього Радянського Союзу. 21 грудня під документом поставили свої підписи голови Вірменії, Азербайджану, Киргизстану, Казахстану, Таджикистану, Молдови, Узбекистану і Туркменії. Керівники прибалтійських республік схвально зустріли звістку про розпад СРСР, але від вступу в СНД утрималися. Грузія, на чолі якої стояв З. Гамсахурдія, наслідувала їх приклад, але незабаром, після того як в результаті події в ній державного перевороту до влади прийшов Е. А. Шеварднадзе, також увійшла в новостворене Співдружність.

Президент, який залишився не при справах

Висновок Біловезької угоди викликало вкрай негативну реакцію з боку М. С. Горбачова, який обіймав до тієї пори пост президента СРСР, але після серпневого путчу позбавлений реальної влади. Тим не менш історики відзначають, що сталися подіях є значна частка його особистої вини. Недарма Б. Н. Єльцин в одному з інтерв'ю говорив, що угода, підписана в Біловезькій пущі, не руйнувала СРСР, а лише констатувало цей давно доконаний факт. Оскільки Радянський Союз перестав існувати, то була скасована і посаду президента. У зв'язку з цим 25 грудня залишився не у справ Михайло Сергійович подав заяву про відставку з займаної ним високої посади. Розповідають, що коли він через два дні з'явився в Кремль забрати свої речі, то у належав йому раніше кабінеті вже щосили господарював новий президент Росії – Б. Н. Єльцин. Довелося змиритися. Час невблаганно рухалася вперед, відкривши черговий етап в житті країни і зробивши надбанням історії розпад СРСР 1991 року, коротко описаний в цій статті.