Дитинство
Адольф Якович Шапіро народився в 1939 році в Харкові. Про дитинство режисера широкої громадськості нічого не відомо, однак навряд чи в роки війни у кого-небудь з радянських дітей воно було щасливим і не затьмареним труднощами і втратами. Особливо складно Шапіро доводилося з-за ім'я Адольф, яке викликало неприємні асоціації і навіть ненависть у оточуючих.Згодом режисер не раз говорив, що вдячний долі, яка дозволила йому народитися в тому ж будинку за адресою вул. Чернишевського, 15 де жив тоді ще зовсім молодий, а згодом відомий літературознавець Лев Володимирович Ліфшиць. У 1949 році вченого відправили «у табори» за звинуваченням у космополітизмі. Адольф Шапіро, сім'я якого зробила все, щоб зберегти залишився від колишньої розкоші у нащадків відомого ризького лісопромисловця, довго не міг прийти в себе. Яка ж була його радість, коли після реабілітації Ліфшиц взявся «підтягнути» сусідського хлопчика-двієчника і прищепив йому любов до літератури. Він же порадив йому вступати в театральний інститут.
Навчання
В кінці 50-х років А. Я. Шапіро вступив в Театральний інститут Харкова. Там він зарекомендував себе як не самий дисциплінований студент. Зокрема, неодноразово його бачили прогуливавшимся в повному театральному костюмі і гримі в. І. Леніна у сквері біля Дзеркального струменя, перед тим як йти на репетиції відомої п'єси Погодіна. Паралельно з навчанням він вирішив займатися режисурою на практиці. З цією метою Шапіро створив свій театр-студію, де поставив вистави «Гліб Космачев» М. Шатрова і «Побачити вчасно» Л. Зоріна.Перші кроки в Ризі
У 1962-му році після закінчення Харківського театрального інституту А. Я. Шапіро переїхав до Риги. На той момент режисер-початківець навряд чи підозрював, що він на найближчі 30 років зв'яже свою долю з цим містом. У столиці Латвії Адольф Шапіро став працювати в Ризькому Тюгу. З його приходом цей театр отримав всесоюзну популярність і про нього заговорили не тільки в усіх куточках СРСР, але і в Югославії, Італії, Франції, Німеччині, Канаді та США. У 1964 році Адольф Якович очолив ТЮГ і поставив спектаклі «20 років потому» і «Чоловік, схожий на самого себе», в основу якого лягли твори Михайла Свєтлова. Ці 2 постановки визначили його подальший творчий шлях як режисера, здатного створювати серйозні театральні постановки для юнацької та дитячої аудиторії, орієнтовані і на їх батьків.
Подальша робота в Ризькому Тюгу
З важливих театральних постановок Шапіро в період роботи в Латвії можна відзначити «Чукоккалу» (за произедению К. І. Чуковського), «Принц Гомбургский» (Р. Клейст) і «Завтра була війна» (Б. Л. Васильєв). Крім того, глядачам запам'яталися вистави РТЮЗа 1960-1980-х років за п'єсами А. Арбузова («Місто на зорі» і «Переможниця»), а також чудова постановка «Пер Гюнта» латиською Р. за Ібсеном. Мовою оригіналу А. Шапіро представив глядачам і «Золотого коня» Райніса, «Снігові гори» Гунара Приеде, «Живу воду» Мари Залите та ін.Поряд з роботою в театрі Адольф Шапіро викладав у Латвійської консерваторії. У цьому вузі він випустив 3 акторських курсу і 1 режисерський. Останній найбільш гучною роботою Шапіро на ризькій сцені став спектакль «Домократія», створений за творами І. Бродського.
У Росії
У 1992 році відомий і всіма улюблений композитор Раймонд Паулс, який займав на той момент посаду глави Міністерства культури Латвії, підписав наказ про реорганізацію Театру юного глядача. Таким чином, Ризький ТЮГ, що вважався одним з кращих на території колишнього Радянського Союзу, припинив своє існування, а сам Адольф Шапіро, який відразу позбувся свого улюбленого дітища і можливості творити, прийняв рішення покинути країну. У Московському Театрі імені Вахтангова в 1994 році йому довірили здійснити постановку «Милого брехуна» за Дж. Кілті. Вона була позитивно сприйнята столичною публікою. Ще через 4 роки його спектакль «Бумбараш», поставлений в Самарському Тюгу, номінували на здобуття престижної премії «Золота маска». Вдалим виявилося його співпрацю з Театром ім. Маяковського. Там режисер поставив спектакль «В барі токійського готелю» (Теннессі Вільямс).
Інші роботи
У 2000 році Адольф Шапіро здійснив новаторську постановку п'єси Максима Горького «На дні» на сцені Театру-студії О. Табакова. А в 2001 році самарський глядач побачив прем'єру вистави «Матінка Кураж» за твором Бертольда Брехта. Крім того, в 2004 році великий успіх мала постановка Адольфа Шапіро «Вишневого саду» на сцені Мхату з незрівнянною Ренатою Литвиновою в ролі Раневської.У 2007 році режисер став керівником мистецьких проектів Тюгу А. А. Брянцева і представив глядачам п'єсу «451 градус за Фаренгейтом» Бредбері.
Адольф Шапіро: особисте життя
Режисер був одружений двічі. Від першого шлюбу у нього є дочка Розана, а в 2001-му році нинішня дружина режисера народила йому сина Арсенія. Різниця у віці між братом і сестрою, яка постійно живе в Канаді, становить 38 років. Другий шлюб вдихнув у режисера нові сили, і він вважає, що отримав другий шанс почати життя заново.