Сєров Іван Олександрович — це одна з найбільш неоднозначних фігур в історії НКВД і КГБ. Його звинувачують у тому, що він чітко виконував злочинні накази свого керівництва, депортуючи десятки тисяч представників «неблагонадійних» національностей, а також «проявляв ініціативу», записуючи число ворогів СРСР осіб, з якими хотів звести особисті рахунки. Проте деякі дослідники вважають помилковим підхід до вивчення історії за чорно-білому принципом.

Ранні роки

Сєров Іван народився в 1905 році в селі Афимское Вологодської губернії. В його офіційній біографії зазначено, що батьки хлопчика були заможними селянами. Однак у перші повоєнні роки деякі представники керівництва МГБ ініціювали розслідування і безуспішно намагалися довести, що батько Сєрова служив жандармом.


Іван отримав початкову освіту в Кадникове. У 1923 році він закінчив середню школу і вступив до комсомолу. Молодого активіста одразу ж обрали членом волосного виконкому і призначили завідувачем хатою-читальнею повітового політпросвіти. Потім він став головою Замошского сільради і кандидатом у члени РКП(б).

Військова кар'єра

У 1925 році Сєров Іван був покликаний в РКК і направлений на навчання в Ленінградську піхотну школу, де провчився до 1928 року. В період навчання вступив у ВКП(б). Після отримання свідоцтва про закінчення піхотної школи Сєров був призначений комвзводу в один з полків, що дислокувалися в Північно-Кавказькому. В 1931 році він став слухачем Артилерійських курсів в Ленінграді, а потім прийняв посаду командира топографічної батареї. У березні 1934 року Сєрова направили на Україну, де він виконував обов'язки помічника начштабу артилерійського полку 24-ї стрілецької дивізії.


Через рік молодого перспективного командира направили на навчання у Військово-інженерну академію, а з травня 1936 року перевели у Військову академію ім. Фрунзе.

Кар'єра в органах ВД і держбезпеки

По закінченні академії Іван Сєров був направлений на службу в наркомат внутрішніх справ. З лютого 1939 року він обіймав посаду начальника ГУ Робітничо-селянської міліції, а влітку його перевели на роботу в органи держбезпеки. Дуже скоро він був призначений заступником начальника ГУ держбезпеки НКВС СРСР, який тоді очолював Ст. Меркулов. Подальша кар'єра Сєрова була не менш блискучою. Зокрема, у вересні 1939 року він став Наркомом ВД Української РСР і взяв участь у приєднанні території Західної України до Радянського Союзу. Тоді ж молодий чоловік був обраний членом ЦК і Політбюро ЦК компартії України. В цей період він познайомився з Г. К. Жуковим, який на той момент командував Київським особливим.

У роки Великої Вітчизняної війни

З кінця зими по липень 1941 року Сєров обіймав посаду заступником наркома держбезпеки СРСР. Потім він був заступником наркома внутрішніх справ Радянського Союзу (до 1947 року). Крім того, під час Великої Вітчизняної війни Сєров керував охороною тилу Московської зони і був членом комісії ДКО СРСР з питань оборони Північного Кавказу. До періоду 1941-1945 років належать такі цікаві факти біографії заступником наркома внутрішніх справ Радянського Союзу:

Сєров вважається одним з головних організаторів партизанського руху на територіях СРСР, окупованих гітлерівцями.

Він був призначений керівником «п'ятірки», яка в разі здачі Москви повинна була знищити найважливіші заміновані об'єкти, у тому числі метрополітен.

За рішенням В. Сталіна Сєров повинен був залишитися в окупованій столиці в якості підпільного резидента НКВС.

Навесні 1942 року його відрядили на Кримський фронт, де він взяв участь у бойових діях.

Сєров брав участь у боях на перевалах Великого Кавказу, в ході яких був поранений і контужений, а потім нагороджений орденом Леніна.

У серпні 1943 року він організовував поїздку і супроводжував В. В. Сталіна на фронт.

У 1944 році Сєров став одним з головних виконавців постанови про депортації тисяч представників корінних національностей Північного Кавказу.

За пропозицією Берії на початку весни 1945 його призначили радником НКВС СРСР при польському МОБ.

Сєров Іван був безпосереднім учасником взяття Берліна. У німецькій столиці він був присутній на церемонії підписання капітуляції фашистської Німеччини.

За Берлінську операцію удостоївся звання Героя Радянського Спілки.

У перші повоєнні роки

З червня 1945 року Сєров Іван займав в Німеччині посаду заступника головного начальницького радянської військової адміністрації, а також уповноваженого НКВС при Групі окупаційних військ СРСР.
Через кілька місяців його призначили членом Спецкомітету з реактивної техніки при Радміні, у складі якого він зіграв важливу роль у розшуку німецьких вчених, які займалися в роки війни створенням ракет. Сєров особисто організовував їх вивезення в Радянський Союз.

Кар'єра в 1950-х роках

В 1947-1954 роках генерал Іван Сєров обіймав посаду першого заступника міністра ВД СРСР. У цей період його намагався залучити до відповідальності тодішній керівник МДБ В. С. Абакумов. Однак Сєров зміг уникнути арешту з-за особистого заступництва Хрущова. Останній цінував його за особисту відданість і бачив у ньому «свого» людини в системі держбезпеки.
У 1952 році Сєров керував будівництвом Волго-Донського каналу. За його здачу в експлуатацію в точно призначений термін був нагороджений орденом Леніна. Під час похорону В. Сталіна генерал керував штабом щодо забезпечення правопорядку в Москві.

Голова КДБ генерал Іван Сєров

В березні 1954 року стало відомо про створення нового відомства. Перший голова КДБ Іван Сєров завзято взявся за виконання своїх нових обов'язків. Серед його «подвигів» цього періоду особливої згадки заслуговує криваве придушення Угорського національного повстання, за що був нагороджений орденом Кутузова 1-го ступеня. На посаді голови КДБ Сєров також активно займався реабілітацією жертв сталінських репресій в рамках компанії, що почалася після відомої промови Хрущова, разоблачившей культ особи Сталіна.

Опала

Крапку в блискучій кар'єрі Сєрова поставив несподіваний арешт полковника ГРУ О. Пеньковського, якого затримали в столиці у жовтні 1962 року. Розслідування показало, що він працював на англійську та американську розвідки. Також з'ясувалося, що у свій час Пеньковського збиралися звільнити, але на його захист став Сєров, який вважав його цінним фахівцем. Крім того, стало відомо, що шпигун був частим гостем у домі генерал і спілкувався з його дружиною і дочкою. У лютому 1963 року Сєрова призначили помічником командувача військами Туркестанського ВО, військовим навчальним закладам, що означало пониження по службі, а через місяць його і зовсім розжалували в генерал-майори, позбавивши звання Героя Радянського Союзу з формулюванням «за притуплення політичної пильності». Після усунення Хрущова від влади, у Сєрова з'явилася надія на повернення звань і нагород. З цією метою у 1964 році Іван Олександрович написав заяву до Президії ЦК КПРС, в якому поскаржився на те, що його 42-річна служба партії і Батьківщини була перекреслена з-за єдиною помилки. Лист справив прямо протилежний ефект: навесні наступного року його виключили з КПРС і відправили у відставку. У відповідних документах говорилося, що такі дії щодо Сєрова були викликані в тому числі використанням їм «службового становища в особистих цілях». У наступні роки опальний генерал продовжував робити спроби реабілітуватися, але жоден з політиків, що змінилися на посаді генсеків КПРС, не дав йому такої можливості.

Смерть і мемуари

У липні 1990 року В. А. Сєров після тривалої хвороби помер у Красногорському військовому госпіталі. Його поховали на цвинтарі села Іллінська МО. Ще за життя генерала було відомо, що він давно пише мемуари. Зокрема, збереглися документи 1971 року, в яких про це свідчить Ю. Андропов. Швидше за все, Сєров сподівався коли-небудь опублікувати свої записи в СРСР або за кордоном, з метою реабілітувати себе в очі громадськості. У 2012 році онука колишнього першого керівника КДБ повідомила громадськості, що під час знесення стіни гаража на дачі діда були знайдені дві валізи з його мемуарами. Відразу ж з'явилися скептики, які стверджують, що книга Івана Сєрова — це фальсифікація. Ця версія підкріплювалася тим обставиною, що ніхто не бачив її оригіналу, і громадськості були представлені лише сторінки, відскановані членами його сім'ї, які є правовласниками мемуарів. Тепер ви знаєте, хто такий Іван Сєров. КДБ СРСР — це відомство, діяльність якого і донині оповита завісою таємниці. Підняти її в деякій мірі дозволяє книга «Записки з валізи», в якій можна прочитати третину обсягу мемуарів Сєрова.