Принципат в Стародавньому Римі – це особливий період в історії його ранньої імперії, що тривав з 1 століття до н. е. до 3 ст. н. е. Влада правителя в дану епоху поєднувала в собі риси монархії і республіки. Глава держави іменувався принцепсом, тобто першим серед рівних. Таким чином, підкреслювалася його демократичність влади. Він також вважався народним трибуном, з'єднуючи таким чином у своїй особі кілька функцій і повноважень.

Початок оформлення

Принципат в Стародавньому Римі – це особлива форма правління, основи якої заклав ще Юлій Цезар. Однак остаточне створення даного державного ладу відноситься до часу царювання його наступника Октавіана Августа. Ще в 1 столітті до н. е. республіканські установи перестали задовольняти потребам сильно збільшеною держави. Поки існувало місто-поліс, органи народовладдя могли ефективно здійснювати контроль і управління, проте, коли став формуватися імперія, ці установи вже не справлялися зі своїми завданнями. Принципат в Стародавньому Римі – це перехідний період між республікою і самодержавної монархією. Справа в тому, що Цезар не зважився відразу ліквідувати старі республіканські установи і створив їм заміну у вигляді системи управління, яка зберігала риси старої адміністрації, але в той же час сприяла посиленню влади одноосібного правителя.

Риси республіки

При новому ладі збереглися риси старого режиму. Наприклад, як і раніше, скликалися народні збори. Під даним поняттям у науці позначається схід усіх повнолітніх громадян для вирішення найбільш важливих політичних питань. В епоху старої республіки в місті збиралися кілька видів таких зібрань: цензовие, аристократичні і загальні, без будь-яких обмежень. Принципат в Стародавньому Римі – це етап, який зберіг це найважливіші установа, однак у цей період вони втратили своє значення. Більш того, в них спостерігалася корупція, підкупи і навіть насильство над членами рад.


.push(function(){Ya.Context.AdvManager.render({blockId:"R-70350-2",renderTo:"yandex_ad_R-70350-2",async:!0})}),s=t.getElementsByTagName("script")[0],a=t.createElement("script"),a.type="text/javascript",a.src="//an.yandex.ru/system/context.js",a.async=!0s.parentNode.insertBefore(a,s)}(this,this.document,"yandexContextAsyncCallbacks");

Новий орган

Правитель фактично сам розпоряджався всіма сферами управління, хоча на словах всіляко підкреслював збереження значущості сенату. Однак про те, наскільки даний орган управління втратив свою значимість, свідчить той факт, що при Серпні утворився новий дорадчий орган – рада принцепса. У його функції входила підготовка різних проектів, які згодом вносилися на розгляд у сенат з позначкою про схвалення плану імператором, що фактично означало необхідність його схвалення. В цей рада сходили обрані сенатори, консули і представники магістратів. У 13 році н. е. структура органу зазнала деякі зміни у бік посилення монархічної влади, так як деякі його члени отримали статус довічних радників правителя, а постанови отримали силу закону.

Зміни складу сенату

Державний устрій Древнього Риму в період принципату зазнав істотні зміни в бік збільшення повноважень імператора. Серпень вирішив скоротити число сенаторів, кількість яких сильно зріс з час правління його попередників. У 29 році н.е. він отримав посаду цензора і видалив з цього найважливішого органу управління близько 200 осіб. Це не могло не підірвати позицій сенату, тим більше ослабленого після того, як його повноваження були урізані. Імператор через деякий час скоротив кількість квесторів для того, щоб запобігти подальше поповнення сенату.

Інші зміни

Крім перерахованих заходів, Серпень підвищив майновий ценз для отримання посади сенатора. Також він змінив систему кворуму. Відтепер для кожного типу засідань встановлювалося певну кількість учасників, а за відсутності запроваджувалися високі штрафи. Також він намагався поліпшити відвідуваність засідань сенату, проте йому так і не вдалося досягти своєї мети. Але, мабуть, самою головною зміною стало те, що в результаті скасування посади цензорів статус сенаторів ставало довічним. Це призвело до того, що його складу перестав змінюватися і оновлюватися, що сприяло підриву його впливу в римському суспільстві і сприяло посиленню влади імператора. Останній заборонив їм залишати країну, що також обмежувало їх діяльність. Отже, при Серпні вплив сенату на зовнішню політику, управління і фінансову сферу суттєво послабився.

Посилення влади імператора

Для епохи принципату в Стародавньому Римі характерно поступове зміцнення позицій верховного правителя. Він завів власну скарбницю і з тих пір вільно нею розпоряджався без участі сенату. Крім того, сенатори втратили свого колишнього участі у формуванні армії. Наприклад, на початку 1 століття н. е. в провінціях було всього по одному легіону регулярної армії, в той час як Октавіан міг втручатися у призначення командуючих і їх намісників. Принципат і домінат в Стародавньому Римі – це два етапи в історії імперії даної держави. Для обох етапів характерно поступове посилення монархічної влади. Зміни зазнав порядок обрання магістратів. Спочатку правитель просто призначав на дані посади своїх прихильників, а неугодних йому осіб зміщував. Потім він став висувати кандидатури осіб, а народ їх схвалював. Закінчилося ж все тим, що імператор став просто призначати магістратів, що підірвало самоврядування. Втім, був збережені плебісцити – голосування по законопроектах.

Влада Серпня

Спочатку він прагнув зосередити у своїх руках найбільш важливі посади і повноваження. Так, він присвоїв собі вищу владу в провінціях (посада імперій), а також досить широкі повноваження в столиці (титул трибуна). Серпень був першим, хто поєднав у своїй особі ці дві посади, так як найбільш сильні правителі до нього користувалися виключно диктаторськими повноваженнями. Періоди принципату і домината в Стародавньому Римі – це два найважливіші етапи становлення імперії. Спочатку правитель став одноосібним правителем провінцій. Також він обіймав найважливішу в державі посаду консула, переизбираясь кожен рік. Сенат сам звільнив правителя від судового контролю. Серпень користувався всіма повноваженнями народного трибуна, що дало йому право вносити законопроекти і накладати вето на прийняті раніше рішення. Ще одне важливе нововведення, яке свідчить про посилення імператорської влади – це надання права засудженим звертатися за помилуванням виключно до імператора, а не народним зборам, що було раніше.

Проблема престолонаслідування

Негативною стороною нового статусу імператора було питання про призначення наступника. Оскільки в період принципату правитель не був одноосібним носієм верховної влади, він не міг призначити собі наступника. Це питання з особливою гостротою вже встав при Октавиане, який ніяк не міг визначитися з наступником. Спочатку основним кандидатом був його племінник і зять Марцелл. Однак той помер, і після смерті Августа влада перейшла до пасинка, імператору Тиберію.

Перехід принципату в домінат

Поступово влада імператора посилилася настільки, що він сенат остаточно втратив залишилися повноваження. Принципат сформувався при Діоклетіані. Відтепер імператор сам видавав закони, призначав чиновників та інших посадових осіб. Проте пережитки принципату зберігалися старі установи якийсь час продовжували функціонувати. У першу чергу це стосується магістратур, які, втім, відтепер перетворилися лише в почесні титули і перестали грати роль в політичному житті римського суспільства. Однак тут слід зазначити, що, незважаючи на встановлення майже необмеженої влади імператора, порядок престолонаслідування так і не утвердився до кінця. Проблем престолонаслідування зберігалася раніше. Отже, принципат в історії Стародавнього Риму – це найважливіший етап переходу від старої республіки до імперії. Цей перехід був здійснений порівняно безболісно багато в чому завдяки вмілій політиці Октавіана, який протягом усього свого правління зумів зберегти республіканські традиції і при цьому посилити свою владу.