Середина 80-х років ХХ століття принесла СРСР радикальні зміни. Ідеологія суспільної свідомості по відношенню до соціальної структури та власності, державного і політичного ладу залишалася глибинні перетворення. Комуністичний режим рушився.

Нова ідеологія

Розпад Радянського Союзу призвів до утворення незалежних держав на базі колишніх республік. Росія не була винятком. Відбувалося становлення ідеології нового громадянського суспільства, класових пластів і політичного плюралізму. Початком цих перетворень в історії вважається березень-квітень 1985 року. Країна взяла курс, який отримав назву «Стратегія прискорення», спрямований на соціально-економічний розвиток. Головною темою розвитку був науково-технічний прогрес поєднанні з технічним переозброєнням машинобудування і активізацією людського фактора.


М. Горбачов закликав широко використовувати приховані резерви, максимально завантажити виробничі потужності, організувати їх многосменную роботу, зміцнити трудову дисципліну, залучити раціоналізаторів, посилити контроль за якістю продукції, впроваджувати і розвивати соцзмагання. Крім того, щоб стратегія прискорення працювала ефективно, була впроваджена антиалкогольна кампанія. Такі заходи повинні були забезпечити громадську тверезість і підвищити продуктивність праці.

Контроль

З метою контролю та підвищення якості продукції була створена нова інстанція – госприемка. Безумовно, це вимагало збільшення управлінського апарату і зростання матеріальних витрат. Хоча, якщо дивитися правді в очі, якість продукції від таких заходів набагато краще не стало.


Час показав, що стратегія прискорення використовувала не економічні стимули, а традиційну ставку на ентузіазм працівників, що не принесло великого успіху. Крім того, посилена експлуатація обладнання, яка не була підкріплена новим кваліфікаційним рівнем фахівців, готових до технічних нововведень, призвела до збільшення випадків аварій на виробництвах. Одним з таких катастрофічних наслідків став вибух на Чорнобильській АЕС. Це був квітень 1986 року. Під радіоактивне зараження потрапили мільйони людей.

Що таке стратегія прискорення?

Це визначення економічного курсу країни, яке включає в себе досить складний комплекс заходів, спрямованих на планомірне і всебічне вдосконалення сфер життєдіяльності соціуму. Для того щоб все здійснилось за задуманим планом, потрібен був прогрес суспільних відносин. Перш за все повинні були оновитися форми і методи роботи ідеологічних і політичних інститутів. Крім того, стратегія прискорення – це визначення такого державного курсу, який спрямований на рішучу руйнування застою, консерватизму і, як наслідок, поглиблення соціалістичної демократії. Будь-яка інерція стримує суспільний прогрес. Необхідно було розбудити в масах жива творчість, змусити суспільство максимально використовувати величезні можливості і переваги соціалістичного ладу.

Провал

Через рік після того, як у країні була проголошена стратегія прискорення, стало ясно, що одні заклики, нехай навіть дуже привабливі, виправити економічне становище в державі не зможуть. Було прийнято рішення працювати над програмою економічної реформи. До її розробки були залучені відомі економісти, давно виступали за перетворення (Л. Абалкин, Т. Заславська, П. Бунін і ін). Йшов 1987 рік. Економістам у короткий термін довелося розробити і запропонувати проект реформи, який передбачав такі зміни:

більше самостійності для підприємств, запровадження принципу госпрозрахунку, самофінансування;

розвиток кооперативів, як шлях до відродження приватного сектора в економіці;

припинення монополізації зовнішньої торгівлі;

розвиток глибокої інтеграції у світовий ринок;

скорочення міністерств, відомств та зміцнення партнерських відносин;

рівність колгоспів, радгоспів, агрокомбинатов, орендарів, кооперативів, фермерських господарств.

Новий проект

Враховуючи видимі причини провалу стратегії прискорення, керівництво країни схвалив розроблений новий проект, щоправда, з деякими корективами. Це було літо 1987 року. Тоді ж прийняли закон, що регулює роботу державних підприємств. Він став ключовим документом нової реформи. Які ж причини провалу стратегії прискорення, спрямованої на глибокі перетворення в економічній сфері? До них відносяться:

зниження ціни нафти і нафтопродуктів, що вплинуло на наповнення бюджету країни;

боргова кабала по зовнішніх позиках;

кампанія, названа «антиалкогольної».

Після того як почалася нова реформа 1987 року, реальних зрушень в економіці не відбулося. Саме проголошення стратегії прискорення не завело той механізм, який передбачалося включити. Але можна сказати, що одним з підсумків стало початок реформації, призвело до зародження приватного сектора. Варто відзначити, що цей процес був довгим і важким. У травні 1988 року для приватної діяльності були створені закони, які відкрили можливість працювати в більш ніж 30 видах виробництва. Вже навесні 1991 року на роботу в кооперативах було влаштовано понад 7 млн осіб, а 1 млн вів індивідуальну трудову діяльністю.

Відмивання коштів

Одним з фактів того часу стала легалізація тіньової економіки. Особливе місце в ній зайняли представники номенклатури, які зібрали кошти завдяки корупції і казнокрадства. Навіть за найскромнішими оцінками, тоді щорічно в приватному секторі «відмивали» до 90 млрд руб. за рік. Наскільки це приголомшливі слух суми, можна судити, якщо подивитися на ціни, які існували до 01011992 р. Незважаючи на провал, стратегія прискорення – це в історії пострадянської держави вирішальний курс, який відкрив, завдяки послідував за ним реформ, дорогу в новий економічний світ. По мірі того як невдачі переслідували держсектор, Горбачов все більш і більш орієнтувався на ринкову економіку. Однак все те, що він пропонував, не мало системного характеру. Можливо, вибір правильний: країні потрібна була стратегія прискорення. Це в історії подальшого розвитку держави повинно було зіграти роль сильного стимулу для економічного ривка. Проте результат не тільки розчарував, але і призвів до фатальних наслідків. Досі відчуваються відгомони цього вибору Горбачова.

Перехід до ринкової економіки

Повернемося до подій тих часів. Червень 1990 року. Верховна Рада СРСР. Прийнято постанову, утверждавшее концепцію переходу до регульованої ринкової економіки. Після цього були прийняті відповідні закони, що передбачають переведення промислових підприємств в оренду, децентралізацію, створення акціонерних товариств, роздержавлення власності, розвиток підприємництва та інших подібних напрямків. Однак стратегія прискорення соціально економічного розвитку з подальшими реформами не працювала так, як було задумано. Реалізація більшості заходів була відкладена: що до 1991 року, що до 1995 року, а що і на значно більші терміни.

Що заважало?

Горбачов побоювався консерваторів і соціального вибуху. Реформація кредитної та цінової політики постійно затримувалася. Все вело до поглиблення кризи в економіці держави. Недовго країна йшла курсом, який пропонувала стратегія прискорення. Рік, всього лише рік такої економічної політики, і вся структура затріщала по швах. Реформування носила половинчастий характер. Сільське господарство не було винятком. Орендний підряд землі передбачав укладення договорів на 50 років з можливістю повністю розпоряджатися одержаною продукцією. У той же час колгоспи, яким належала земля, не були зацікавлені у розвитку конкурентів. Наприклад, станом на початок літа 1991 року згідно орендних умов оброблялося лише 2% земель. Щодо скотарства, різниця була лише в 1%. Містилося лише 3% поголів'я худоби. Більш того, навіть самі колгоспи не отримували реальної самостійності. Вони залишалися під постійною опікою районної влади.
Більш активне використання людського фактора – це складова частина, яку має на увазі поняття стратегії прискорення. Соціально-економічний розвиток відставало. Базою такої стратегії повинна бути інтенсифікація всього суспільного і виробничої системи. Завдання, яке має на увазі саме поняття стратегії на шляху пошуку свого рішення, проходить практично через всі рівні управління. Тому тут необхідно враховувати роботу всіх підрозділів. Саме тому впровадження такої стратегії – це дуже складна і трудомістка робота, тим більше, коли держава має такі масштаби. Помилок в управлінні економікою країни було багато. Таким чином, жодна з реформ, початок яким поклала стратегія прискорення, результати в позитивну сторону за роки перебудови так і не дала. З 1988 року було скорочено виробництво в сільському господарстві, а з 1990 року подібний процес спостерігається в промисловості. З 1947 року люди не пам'ятали, що таке нормований розподіл продовольства. А тут навіть в Москві була нестача елементарних продуктів харчування, що і призвело до введення норм на їх розподіл. Рівень життя населення стрімко падати. В таких умовах люди вірили все менше і менше в здатність управлінського апарату країни вирішити виниклі проблеми. В 1989 році вже починаються перші страйки. Стало спостерігатися таке явище, як загострення національного сепаратизму, яке не могло не позначитися на економічному стані держави.

Поняття стратегії

Сьогодні студентам економічних, соціологічних і політологічних спеціальностей для того, щоб відповісти на питання: «Дайте визначення поняттям стратегія прискорення», достатньо вказати на комплекс дій, що сприяють підвищенню активності ділової, фінансової та організаційної сферах, розробці відповідної політики, створення мотиваційних важелів та соціальної культури, спрямованих на максимальне досягнення наміченого результату. У наш час ці поняття вже розглядаються не тільки в розрізі державного управління, але і як найважливіша частина менеджменту в окремо взятих організаціях. Зрозуміло, що в часи перебудови і зараз повинні використовуватися різні важелі стратегії. Прискорення тоді – це проголошений мотиваційний гасло Горбачова. Сьогодні такий термін застосовується набагато ширше, аж до сфери інформаційних технологій і програмного забезпечення. Саме поняття має різні трактування. Ось деякі з них, що пояснюють що таке реалізація стратегії:

це перетворення стратегічних результатів в план оперативних дій;

це безпосереднє відношення до практики маркетингу, організаційних процесами, до розробки конкретних маркетингових програм та їх реалізації;

це управлінське втручання, яке спрямоване на забезпечення скоординованої та узгодженої організаційної діяльності з врахуванням всіх стратегічних намірів;

це сукупність всіх видів діяльності, вибору можливостей для реалізації стратегічного плану з урахуванням політики організації.

Завдання будь реалізації стратегії полягає у чіткому розумінні того, що потрібно, щоб все працювало і були дотримані терміни виконання намічених дій. Мистецтво управління полягає в тому, щоб правильно оцінити дії з визначення місця, професійного виконання і отримані результати. Робота з реалізації стратегії – це спочатку адміністративна сфера. Якщо розглядати часи перебудови з сучасної позиції, то починаєш розуміти, що тоді основною причиною провалу стратегії прискорення стала непослідовність дій головного керівництва країни, його невпевненість у правильно взятому курсі, різні побоювання і зайва обережність. Курс заявляв про гучні результати, але не мав чітко злагодженої роботи кожного механізму. До того ж, як було сказано вище, був істотний недолік у підготовці професіоналів: як керівників, так і вузькопрофільних фахівців у різних сферах виробництва. В ті часи стратегія прискорення включала в себе не стільки реальні вказівки до дії, скільки мотивуючі гасла суспільної свідомості. Чіткого плану дій не було. Економісти перебували в напрузі, вишукуючи реальні варіанти виходу з критичної ситуації. Старе вмирало, а нове не було здатне жити і плодити. Перехід до ринкової економіки можна було порівняти з затяжними і болісними пологами, які брали погано підготовлені фахівці.

Сучасні положення стратегії

Сьогодні накопичений досвід спільно з аналізом інформації дають можливість виділити основні кроки, необхідні для здійснення наміченої стратегії. Основні етапи її реалізації, наступні:

визнання факту про необхідність стратегічних змін щодо структури організації, культури соціуму і застосовуваних технологій;

визначення ключових завдань в управлінні;

управління реалізацією завдань стратегії, які включають в себе планування, бюджетування, дії персоналу та керівника і всю політику організації;

організація стратегічного контролю;

оцінка ефективності результатів.

Мається на увазі, що керівництво в будь-якій структурі відіграє вирішальну роль, і не тільки в розробці, але і в самій реалізації задуманої стратегії. Вища ланка несе всю відповідальність за заходи реагування на зовнішні та внутрішні умови, а також за практичну реалізацію поставлених цілей. Безумовно, іноді вище керівництво змушене стикається з необхідністю приймати непрості рішення і робити нелегкий вибір. Одночасно з цим воно залучено до управління повсякденними діями. А це, в свою чергу, надає в сукупності певну форму всій структурі організації і впливає на характер, складність виникаючих проблем та альтернативних варіантів. Від того, як менеджери керують всім процесом виконання стратегії, і залежить кінцевий результат. Крім того, на нього впливають деякі фактори:

їх досвід і знання своєї справи;

керівник - новачок або ветеран у цій сфері діяльності;

особисті взаємовідносини з іншими співробітниками;

навички діагностики ситуації та вирішення проблемних моментів;

навички міжособистісних відносин і адміністрування;

повноваження і влада, якою вони володіють;

стиль керівництва;

бачення своєї ролі у всьому процесі реалізації стратегії.

На основі досліджень було запропоновано п'ять основних підходів для того, щоб поставлена мета була реалізована. Ці підходи підібрані таким чином, щоб обрати від самого простого, коли співробітники отримують вказівки, до самого складного, коли необхідно підготувати фахівців, здатних до формулювання і реалізації самої стратегії. У кожному з підходів керівник відіграє різну роль і використовує різні методи стратегічного управління. Підходи мають наступні назви:

командний;

організаційна зміна;

коллаборатівний;

культурний;

кресцивный.

При командному підході керівник зосереджує зусилля на формулюванні стратегії із застосуванням суворої логіки та аналізу. Після вибору варіанту керівник доводить поставлені завдання до підлеглих з чіткими вказівками на дії. Такий підхід допомагає сфокусувати дії на стратегічній перспективі. Підхід організаційних змін робить акцент на тому, як змусити всю структуру організації реалізувати поставлену стратегію. Управлінці виходять з того, що стратегія сформульована спочатку правильно. Вони бачать свою задачу в напрямку діяльності організації на досягнення нових цілей. Коллаборатівний підхід передбачає, що менеджер відповідає за стратегію, збирає групу інших управлінців для проведення мозкової атаки з метою формулювання і реалізації поставлених завдань. Культурний розширює можливості колаборативного допомогою включення в роботу нижніх рівнів організації. Кресцивный підхід передбачає, що керівник займається одночасно формулюванням і реалізацією стратегії.