Вишеградська група – це об'єднання чотирьох центральноєвропейських держав. Вона була сформована р. Вишеград (Угорщина) в 1991 р., 15 лютого. Розглянемо далі, які держави входять у Вишеградську групу та особливості існування об'єднання.

Загальні відомості

Спочатку Вишеградська група країн іменувалася Вишеградської трійкою. У її формуванні брали участь Лех Валенса, Вацлав Гавел і Йожеф Анталл. У 1991 р., 15 лютого вони підписали спільну декларацію про прагнення до інтеграції в структури Європи.

Які країни входять у Вишеградську групу?

Підписання спільної декларації брали участь лідери Польщі, Угорщини та Чехословаччини. У 1993 р. Чехословаччина офіційно перестала існувати. В результаті в складі Вишеградської групи виявилося не три, а чотири країни: Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина.

Передумови до створення

Історія Вишеградської групи розпочалася на початку 90-х рр. Особливу роль у відносинах в східній частині Європи і виборі міжнародно-політичного напряму грали не лише культурно-історичний, але і людський фактор. У регіоні необхідно було сформувати свого роду антикомуністичну квазіструктуру, орієнтовану на цивілізаційний спорідненість із Заходом. Використовувалося кілька схем відразу, оскільки ризик невдачі був досить високий. На південному напрямку почала формуватися Центральноєвропейська ініціатива, на північному – Вишеградська. На початковому етапі східноєвропейські держави припускали зберегти інтеграцію без участі СРСР. Варто сказати, що в історії формування Вишеградської групи до цих пір залишається безліч нерозгаданих таємниць. Ідею одразу ж сприйняли дуже насторожено, оскільки вона була революційною для того часу. Політики і експерти не тільки говорили, але й мислили в поняттях Центральноєвропейської ініціативи, яка відроджувалася в обрисах Австро-Угорщини, вважалася єдино можливим продовженням історії Східної Європи.

Особливості формування

За офіційною версією, ідея про створення Вишеградської групи країн виникла в 1990 р., в листопаді. У Парижі проходило засідання НБСЄ, в ході якого угорський прем'єр-міністр запросив лідерів Чехословаччини і Польщі у Вишеград. 15 лютого 1991 р. Анталл, Гавел і Валенса підписали декларацію у присутності прем'єр-міністрів, глав Мзс і президента Угорщини. Як зазначає Есенский, це подія не стала результатом тиску Брюсселя, Вашингтона чи Москви. Держави, що входять у Вишеградську групу, самостійно вирішили об'єднатися для подальшої спільної роботи з Заходом щоб уникнути повторення історичних подій, для прискорення переходу від радянського до євро-атлантичному напрямку".

Значення об'єднання

Перші домовленості, в яких брали участь держави після розпаду СРСР, Варшавського договору і РЕВ, Югославії, стосувалися переважно питань зміцнення співпраці у сфері регіональної безпеки. Вони були підписані в 1991 р., у жовтні. Збігнєв Бжезинський вважав, що В ишеградская група візьме на себе функції свого роду буфера. Вона повинна була захистити центр "розвиненої Європи" від нестабільної обстановки на території припинив існування СРСР.

Досягнення

Самий успішний підсумок співпраці країн Вишеградської групи на початковій стадії її існування – підписання Центральноєвропейського угоди, що регулює вільну торгівлю. Воно було укладена в 1992 р., 20 грудня. Це подія дозволило сформувати єдину митну зону до вступу держав в ЄС. Підписання угоди продемонструвало здатність учасників Вишеградської групи виробляти конструктивні рішення. Відповідно, це створювало передумови для спільної мобілізації сил при відстоюванні власних інтересів в ЄС.

Нестійкість співпраці

Формування Вишеградської групи не завадив розвал Чехословаччини. Не врятувало воно і від наростало напруження у відносинах між Угорщиною і Словаччиною. У 1993 р. Вишеградська трійка перетворилася в четвірку в колишніх кордонах. При цьому Угорщина і Словаччина почали суперечку про продовження будівництва гідровузла на Дунаї. Подальше існування Вишеградської групи обумовлено впливом ЄС. При цьому дії Євросоюзу далеко не завжди забезпечували глибоке взаємодія учасників об'єднання. Адаптація нових членів в ЄС швидше сприяла розмивання єдності, ніж зміцненню. Центральноєвропейська територія вільної торгівлі забезпечила усунення митних бар'єрів. В цілому ж вона не стимулювала розвиток горизонтальних економічних відносин в регіоні. Для кожної країни-учасниці ишеградской групи ключовим орієнтиром залишалися дотації фондів Євросоюзу. Між країнами велася відкрита боротьба, яка сприяла вертикалізації міждержавних зв'язків і замикання їх на центрі ЄС. Протягом 1990-х рр. взаємини між учасниками Вишеградської групи характеризувалися більшою мірою жорсткою боротьбою за можливість першими стати членами Євросоюзу, ніж прагненням до взаємодопомоги. Для Варшави, Будапешта, Праги і Братислави пріоритетом на першому етапі утвердження нового політичного режиму стали внутрішні процеси, які стосувалися боротьби за владу і власність, подолання економічної кризи.

Період затишшя

У період з 1994 по 1997 рр. Вишеградська група жодного разу не збиралася. Взаємодія відбувалося переважно між Угорщиною і Словаччиною. Лідери країн обговорювали питання спірного будівництва гідровузла на Дунаї і розробку угоди про дружбу. Підписання останнього було умовою Євросоюзу. Угорцям вдалося оскаржити будівництво гідровузла на землях, населених етнічними угорцями. Однак у Європейському суді спір вирішився не в їх користь. Це сприяло наростання напруги. У підсумку яка планувалася в 1997 р. 20 вересня зустріч в Братиславі лідерів Мзс Угорщини та Словаччини була скасована.

Новий імпульс

У 1997 р., 13 грудня на засіданні Ради Євросоюзу в Люксембурзі Чехія, Польща та Угорщина отримали офіційне запрошення на переговори про вступ у ЄС. Це відкрило перед учасниками групи перспективу тісної взаємодії, обміну досвідом з питань членства. У внутрішнього життя країн теж відбулися певні зміни. Новий виток взаємодії припав на зміну керівних осіб в державах. Хоча на ділі легкого вирішення проблем не гадалося: у трьох країнах до влади прийшли ліберали і соціалісти, а в одній (Угорщини) правоцентристи.

Відновлення співпраці

Про нього було заявлено наприкінці жовтня 1998 р. напередодні вступу Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО. На зустрічі в Будапешті лідери держав прийняли відповідну спільну заяву. Примітно, що на засіданні не обговорювалося питання про ситуацію в Югославії, незважаючи на те, що наближення війни відчувалося досить гостро. Цей факт підтверджує припущення про те, що на початковому етапі розвитку Вишеградское об'єднання розглядалося на Заході більше як інструмент власної геополітики.

Подальший розвиток відносин

Вступ в НАТО, війна в регіоні на деякий час зблизили держави Вишеградської групи. Проте основа цієї взаємодії була нестабільною. Однією з ключових проблем для країн залишався пошук сфер взаємовигідного співробітництва. Новий виток відносин все ще омрачал спір про гідровузлі. Підготовка до підписання угод про членство і узгодження умов входження в ЄС проходила розрізнено, навіть, можна сказати, в умовах боротьби. Угоди про розвиток інфраструктури, захист природи, культурному взаємодії не вабили скільки-небудь серйозних зобов'язань, не були спрямовані на посилення центральноєвропейського співробітництва в цілому.

Зустріч в Братиславі

Вона сталася в 1999 р., 14 травня. У зустрічі взяли участь прем'єр-міністри чотирьох держав-учасників групи. У Братиславі обговорювалися проблеми взаємодії з низкою країн і міжнародних організацій. Чехія, Польща, Угорщина, набрали 12 березня в НАТО, виступали за прийняття в альянс і Словаччини, яка була викреслена із списку кандидатів в період прем'єрства Мечияра. У жовтні 1999 р. відбулася неформальна зустріч прем'єр-міністрів в словацькій Яворині. На засіданні обговорювали питання, що стосуються підвищення безпеки в регіоні, боротьби із злочинністю, візового режиму. 3 грудня того ж року в словацькому Герлачеве президенти країн затвердили Татрскую декларацію. В ній лідери підтвердили рішучість продовжувати співробітництво з метою "надати Центральній Європі нове обличчя". У декларації особливо підкреслювалося бажання учасників групи увійти до ЄС і дублювалася прохання до НАТО прийняти в організацію Словаччину.

Ситуація після засідання глав держав ЄС в Ніцці

Підсумків цієї зустрічі лідери країн групи чекали з великою надією. Засідання в Ніцці відбулося в 2000 р. В результаті нього було встановлено остаточний термін розширення Євросоюзу – 2004 р. У 2001 р. 19 січня лідери країн-учасниць групи прийняли декларацію, в якій проголошували досягнення і успіхи в процесі інтеграції в НАТО і ЄС. 31 травня державам, що не увійшли до об'єднання, було запропоновано партнерство. Статус партнерів відразу ж отримали Словенія та Австрія. Після кількох неформальних зустрічей, у 2001 р., 5 грудня в Брюсселі пройшло засідання прем'єр-міністрів групи і держав Бенілюксу. Перед вступом в ЄС держави Вишеградського об'єднання почали роботу по вдосконаленню режиму майбутньої співпраці в рамках Євросоюзу.

Прем'єрство Ст. Орбана

На початку 2000-х рр. на характер співробітництва сильно вплинули внутрішні суперечності. Приміром, стали очевидні претензії амбітного, успішного, молодого Ст. Орбана (прем'єра Угорщини) на посаду лідера групи. Період його роботи відзначений серйозними успіхами в економічній сфері Угорщини. Орбан прагнув розширити межі групи шляхом встановлення тісної взаємодії з Хорватією і Австрією. Ця перспектива, однак, не узгоджувалася з інтересами Словаччини, Польщі та Чехії. Після заяви Орбана про відповідальність Чехословаччини за переселення угорців у післявоєнний час по декретам Бенеша у стосунки всередині групи знову почалося затишшя. Перед вступом в ЄС прем'єр Угорщини зажадав від Словаччини та Чехії виплатити жертвам режиму Бенеша компенсації. В результаті в березні 2002 р. прем'єр-міністри цих країн на робочу зустріч глав урядів Вишеградської групи не приїхали.

Висновок

У 2004 р., 12 травня прем'єр-міністри Білка, Дзурінда, Шпідла, Меддеши зустрілися в Кромерже для розробки планів програм співробітництва в рамках ЄС. На засіданні учасники підкреслили, що вступ в Євросоюз ознаменувало досягнення основних цілей Вишеградської декларації. При цьому прем'єр-міністри відзначили допомогу, надану їм державами Бенілюксу та країнами Північної Європи. Найближчою метою група назвала сприяння Болгарії та Румунії на вступ до ЄС. Досвід 1990-2000-х рр. залишив багато питань про ефективність співпраці четвірки. Однак, безсумнівно, група забезпечила підтримку регіонального діалогу – засоби запобігання масштабних конфліктів в центрі Європи.