Орган влади
Отримавши в своє правління землі і владу, такого роду власники влада незабаром починали боротьбу за економічну і політичну незалежність від центру і цим гальмували розвиток руських князівств. По всім регіонам князів з роду Рюриковичів (за винятком Новгорода, який вже представляв структуру, трохи схожу на республіку) вдалося стати суверенними правителями, які спиралися на свій управлінський апарат, що складався з служивого стану, і отримували частину доходів з підвладних територій. Васали князя (бояри) з вищими особами з духовенства становили боярську думу – консультаційно-дорадчий орган. Князь був головним власником земель, частина яких належала йому особисто, а іншими землями він розпоряджався як територіальний правитель, і вони ділилися між домениальними володіннями церкви, умовними держаниями бояр та їхніх слуг.Росіяни князівства в період роздробленості
В епоху роздробленості на Русі соціально-політична структура грунтувалася на системі феодальної драбини. До XII століття Київська Русь і руські князівства підпорядковувалися певної ієрархії влади. Великий київський князь очолював цю феодальну ієрархію, потім цей статус набули Галицько-Волинські і Володимиро-Суздальські князі. Середню ієрархії займали правителі таких великих князівств, як Чернігівське, Полоцьке, Володимиро-Волинське, Ростово-Суздальське, Турово-Пінське, Смоленське, Муромо-Рязанське, Галицьке. На самому нижчому щаблі стояли бояри і їх васали (служивая нетитулованная знати).До середини XI століття почався процес деструкції великих князівств, причому з найбільш розвинутих землеробських уділів – районів Київщини та Чернігівщини. З кінця XII до початку XIII століття ця тенденція перетворюється в загальне явище. Досить швидким дроблення було в Київському, Чернігівському, Муромо-Рязанському, Турово-Пінськ князівствах. У менш інтенсивної мірою це стосувалося Смоленського князівства, а ось в Ростово-Суздальському та Галицько-Волинському князівствах ці періоди дроблення періодично чергуються з тимчасовими об'єднаннями під владою «старшого» правителя. Все це час Новгородської землі вдавалося зберігати політичну цілісність.
Вороги
У часи феодальної роздробленості величезну роль стали грати загальноруські і регіональні князівські з'їзди. На них обговорювалися внутрішні і зовнішні політичні питання. Але вони не змогли зупинити процес розсіювання. Цим скористалися моментом і татаро-монгольські полчища, руські землі і князівства Русі не змогли об'єднати свої сили для протистояння зовнішній агресії і тому втратили частина величезної території своїх південно-західних і західних земель, які згодом, спустошені військами Батия в XIII-XIV століттях були завойовані Литвою (Полоцьке, Київське, Переяславське, Чернігівське, Турово-Пінське, Смоленське, Володимиро-Волинське) і Польщею (Галицьке). Залишалася самостійною лише Північно-Східна Русь (Новгородська, Муромо-Рязанська та Володимирська землі).Даний об'єднання руських князівств починається з к. XIV і н. XVI століття. «Зібране» московськими князями Російське держава взялася за відновлення своєї єдності.
Російські феодальні князівства
Національної завданням для руських князів стало звільнення Русі від золотоординського ярма і відновлення економіки, а для цього потрібно було всім об'єднатися, але хтось повинен був встати в центрі. На той час виявилося два сильних лідера - Москва і Твер. Тверське князівство утворилося в 1247 році при правлінні молодшого брата Олександра Невського – Ярослава Ярославовича. Після смерті брата він став правителем Тверського князівства (1263-1272 рр.), яке було тоді найсильнішим на Русі. Однак воно не стало на чолі об'єднавчого процесу. До XIV століття дуже стрімко піднялася Москва, до приходу татаро-монгол вона була маленьким прикордонним об'єктом Володимиро-Суздальського князівства, але до початку XIV століття стала важливим політичним центром. А все тому, що вона займала дуже вигідне географічне положення. З півдня і сходу від орди її прикривали Рязанське і Суздальско-Нижегородське князівства, з північного заходу- Великий Новгород і Тверське князівство. Навколо Москви ліси були важкопрохідними для кінноти татаро-монгол. Тому приплив населення в Московське велике князівство руське значно виріс. Там стало розвиватися ремесло і сільське господарство. Москва також стала потужним центром сухопутних і водних шляхів, це сприяло також торгівлі і військовим стратегіям.
Москва
Через річки Москви і Оку князівство Московське виходило на Волгу і через її притоки пов'язувалося з новгородськими землями. Гнучка політика московських князів теж давала гарні результати, так як вони зуміли залучити на свій бік інші руські князівства і церква. Засновником московської династії князів став Данило Олександрович – молодший син Олександра Невського (1276-1303 рр.). При його правлінні Московське князівство значно збільшило свої території. В 1301 році до нього відійшла Коломна, завойована у рязанського князя. У 1302 році переяславський князь, у якого не було дітей, заповів свої володіння Москві. У 1303 році до Москви приєднався Можайськ. За три роки вдвічі збільшилась територія Московського князівства, і воно стало одним з найбільших на північно-сході Русі.Можайськ - біля витоків Москви-ріки, а Коломна – у гирла, річка повністю опинилася в управлінні московських князів. Переяславль-Залеський – один з родючих районів – після включення в Московське князівство потужно посилив свій потенціал. Тому московський князь став боротися з Твер'ю за Велике князювання. Як старший гілки тверський князь Михайло Ярославович отримав в Орді право на Велике княжіння. Тоді в Москві правил Юрій Данилович, який був одружений на сестрі хана Узбека Кончаке (після хрещення Агафії). Хан передав йому право на великокняжий престол. Тоді Михайло в 1315 році розгромив дружину Юрія і взяв у полон його дружину, яка померла потім в Твері. Викликаний в Орду Михайла стратили. У 1325 році Юрія вбив старший син Михайла Тверського – Дмитро Грізні Очі, якого після знищив хан Узбек, так як хан Узбек проводив політику нацьковування руських князів, в результаті отримав Велике князювання тверський князь Олександр Михайлович (1326-1327 рр.).
Повстання в Твері
У 1327 році відбулося повстання в Твері проти родича Узбека Щелкана. Повсталі перебили багато татар. Московський князь Іван Данилович Калита (1325-1340 рр), скориставшись моментом, прийшов у Твер з татаро-монголами і придушив народні обурення. З того часу ярлик на Велике князювання був у московських князів. Калита зумів домогтися тісному зв'язку влади Москви з церквою. Тож і митрополит Петро перебрався жити до Москви. До того часу Москва стала не тільки ідеологічними, але й релігійним центром Русі. За правління синів Калити Семена Гордий (1340-1353 рр.) та Івана Червоному (1353-1359 рр.) до князівству Московському були приєднані костромські, дмитрівські, стародубські землі і частина калузьких земель.
Донський
Князь Дмитро (1359-1389 рр) вже в 9 років став керувати Московським князівством. І знову почалася боротьба за великокнязівський Володимирський престол. Противників Москви стала відкрито підтримувати Орда. Символом успіху і перемоги Московського князівства стало побудова білокам'яного Кремля, який був єдиною фортецею і кам'яним укріпленням у північно-східній Русі. Завдяки цьому Москва змогла відбити зазіхання на загальноросійське лідерство Твері, Нижнього Новгорода і відбити напад литовського князя Ольгерда. На користь Москви змінилися співвідношення сил на Русі. А в Орді до середини XIV століття починається період ослаблення центральної влади і боротьба за ханський престол. В 1377 році на річці П'яні сталося бойової зіткнення, де ординці зруйнували московську рать. Але вже через рік у 1378 році на річці Воже війська мурзи Бегіч розбив Дмитро.
Битва на Куликовому полі
В 1380 році хан Мамай вирішив відновити над руськими землями панування Золотої Орди. Він об'єднався з князем литовським Ягайлом, і вони рушили на Русь. Князь Дмитро в цей момент повів себе як талановитий полководець. Він вирушив назустріч татарам і переправився через Дон, де вступив у бій з ворогом на його ж території. Друга задача у нього полягало в тому, щоб до битви не дати Мамаю об'єднати війська з Ягайлом. 8 вересня 1380 року в день Куликовської битви ранок був туманним, тільки до 11 дня почався поєдинок російського воїна-ченця Пересвіту і татарського воїна Челубея. Татари спочатку розбили передовий полк росіян, і Мамай вже торжествував, але потім з флангу вдарив засадний полк воєводи Дмитра Боброка-Волинцева і Серпуховського князя Володимира. До 15 години результат битви був всім зрозумілий. Татари втекли, а за полководницькі заслуги Дмитра стали кликати Донським. Куликовська битва значно послабила владу ординців, які трохи пізніше остаточно визнали зверхність Москви над руськими землями.Тохтамиш
Мамай після поразки втік в Кафу (Феодосію), де його й убили. Правителем Орди тоді став хан Тохтамиш. У 1382 році він раптово напав на Москву. В той час Його не було в місті, так як він поїхав на північ збирати нове військо. Населення мужньо боролося, організувавши оборону Москви. У підсумку Тохтамиш перехитрив їх, пообіцявши місто не грабувати, а воювати тільки проти Донського. Але, увірвавшись в Москву, він розгромив місто і обклав його даниною. Перед смертю Донський передав право на Велике княжіння Володимирське своєму синові Василю I, не питаючи у Орди права на ярлик. Таким чином злилися воєдино руські князівства - Московське і Володимирське.Тимур
В 1395 році правитель Тимур Тамерлан, який завоював Середню Азію, Персію, Сибір, Багдад, Індію, Туреччину, пішов на Орду і, розгромивши її, потім рушив на Москву. Василь I до цього часу зібрав ополчення в Коломні. До Москви з Володимира привезли Заступницю землі руської – ікону Володимирської Божої Матері. Коли у другій чверті Тимур підійшов до Москви і зупинився в районі Єльця, то через деякий час він раптом передумав йти на Русь. За легендою, це пов'язують з явищем у сні Тимуру Самої Матері-Богородиці.