Як підкреслювали у своїх працях багато теоретики революційного руху, і в першу чергу в. І. Ленін, революційна ситуація – це обстановка в країні, максимально сприяє початок революції. Вона має свої характерні ознаки, найбільш яскравими серед яких є масові революційні настрої і включення широких верств пригноблених класів в боротьбу, спрямовану на повалення існуючого ладу. Сама наявність революційної ситуації може розглядатися як виникнення соціально-політичних умов для захоплення влади передовим класом.

Основні передумови виникнення революційної ситуації

Революційна ситуація, за Леніним, може складатися з огляду на цілого ряду факторів. Одним з них є так званий "криза верхів". Під ним слід розуміти обстановку, за якої правлячі класи позбавляються можливості зберігати своє панівне становище в його первісному вигляді. В результаті проведена ними політика стає не в змозі стримувати все наростаюче обурення і невдоволення пригноблених мас. Стан суспільства, при якому "верхи" не можуть жити як і раніше, в. І. Ленін у своїх працях охарактеризував як неодмінна умова виникнення в країні революційної ситуації. Але крім цього, він зазначає і необхідність готовності до революції і її основної рушійної сили – нижчих верств суспільства, що складають більшість населення і традиційно є об'єктом експлуатації. Така готовність, як правило, є наслідком цілого ряду негативних наслідків, викликаних різким падінням рівня життя населення.


Крім економічних причин, створення обстановки, при якій "низи" не хочуть далі терпіти усталений порядок, сприяє посилення соціального безправ'я, загальної знедоленості мас і загострення антагонізму (соціальних протиріч), що є наслідком даного політичного устрою. Справедливість такого твердження свідчить весь історичний досвід. На підставі його були написані книги Леніна, містять в собі матеріали, що послужили потім керівництвом в політичній боротьбі пролетаріату. Важливу роль відіграють і такі фактори, як наступ сил реакції, війна або загроза її початку, нестабільність внутрішньодержавної життя в різних її проявах і т. д. В результаті цього політична активність мас нерідко підвищується до такої міри, що для початку активних революційних виступів потрібно лише досить потужний детонатор.

Ще один крок до революції

Як підкреслює революційна теорія, розроблена цілої плеядою передових мислителів XIX та XX століть, одна з глибинних основ виникнення революційної ситуації закладена в конфлікті між продуктивними силами і виробничими відносинами. Зважаючи на важливість цієї обставини слід зупинитися на ньому трохи докладніше. Під продуктивними силами прийнято розуміти сукупність засобів виробництва: устаткування, інструментів, виробничих приміщень або земельних наділів і тієї робочої сили, завдяки вмінням, навичкам і знанням якій виготовляється кінцевий продукт. Паралельно із загальним ходом історичного прогресу продуктивні сили розвиваються, проходячи шлях від примітивних форм до сучасних різновидів високотехнологічного виробництва.
Оскільки на всіх етапах розвитку суспільства виробництво найчастіше здійснювалося колективно, то між зайнятими в ньому людьми неминуче складалися певні відносини, визначалися, насамперед власністю на засоби виробництва. Цілком очевидно, що виробничі відносини і продуктивні сили перебувають не тільки в тісному зв'язку один з одним, але й є взаємозалежними. По мірі розвитку суспільства раніше усталені виробничі відносини старіють і виступають в якості гальма виробничих сил. Якщо в процесі історії відбувається їх природна заміна новими, то конфлікт вирішується мирним шляхом. В іншому ж випадку поточна криза може спровокувати загострення соціальної напруженості. А як наслідок виникає революційна ситуація.

Що може послужити поштовхом до розвитку революційної ситуації?

Багато роботи Леніна та інших видних теоретиків революційного руху містять в собі вказівки на те, що виникнення ситуації, за якої суспільство стає готовим до радикальної зміни існуючого ладу, залежить від цілого спектра соціальних і політичних умов. До них відносяться, перш за все, загальний стан державного апарату, міцність позицій, займаних правлячим класом, а також, що дуже важливо, рівень розвитку робітничого класу, ступінь його злиття з іншими верствами суспільства та наявність (або відсутність) у нього досвіду революційної боротьби. Коли ж загострення в соціальному та політичному житті країни досягають критичного рівня, в ній і створюється ситуація, звана революційною. Питань її розвитку присвячено багато роботи Леніна. В них він вказує, зокрема, на те, що подібна ситуація може відрізнятися зростаючим динамізмом і у своєму розвитку проходить ряд певних етапів. Починається процес, як правило, масовим бродінням, що спостерігається у всіх шарах суспільства, і поступово наростаючи, призводить до загальнонаціонального кризі, за якою слідує соціальний вибух з подальшою зміною суспільного ладу.

Значення суб'єктивного фактора в підготовці революції

По мірі того, як в країні стають все більш явними ознаки революційної ситуації, зростає роль суб'єктивного фактору, тобто готовності революційних мас здійснити необхідні соціальні перетворення, що ведуть до повалення експлуататорського класу. Особливо його роль зростає на тому етапі, коли соціальна напруженість досягає рівня загальнонаціональної кризи, оскільки далеко не завжди він завершується революцією. Прикладом тому може служити ситуація, що склалася в Росії в 1859-1861 роках, а також у Німеччині в 1923 році. Ні в одному з цих випадків вона не призвела до революції лише в силу того, що прогресивний клас виявився не готовий до активних дій, спрямованих на захоплення влади. Як у першому, так і в другому випадку стихійно склалася революційна ситуація, не зустрівши належної підтримки, поступово пішла на спад, а енергія мас стала згасати. У той же час панівні класи, изискавшие можливість утримати владу в своїх руках, доклали всі зусилля для того, щоб зміцнити своє становище. В результаті революційний підйом поступився місце смузі реакції. Точно визначити і сформулювати ознаки революційної ситуації надзвичайно важливо, оскільки це впливає в цілому на стратегію і тактику боротьби, спрямовану на повалення панування експлуататорського класу. Як свідчить історичний досвід, спроби революційного перетворення суспільства, вжиті при відсутності до того об'єктивних передумов, закінчуються поразкою і тягнуть за собою непотрібні жертви.

Криза в Росії останньої чверті XIX століття

Як може складатися і розвиватися революційна ситуація, зручно простежити на прикладі її виникнення в Росії кінця 70-х – початку 80-х ХІХ століття. Той період вітчизняної історії характерний поєднанням розвитку робітничо-селянського руху з боротьбою різночинців, головним чином інтелігенції, яка утворила гуртки так званих народників. Їх діяльність здійснювалася на тлі цілого ряду негативних наслідків скасування кріпосного права. Серед них можна відзначити непомірно високі ціни на викуп селянами поміщицьких земель, збільшення обсягу повинностей та інших кабальних заходів, що призводили до розорення найчисельнішого в країні класу – хліборобів. Ситуація погіршувалася голодом, що виникли в ряді губерній через неврожай 1879-1880 років, а також наслідками нещодавно закінченню чергової російсько-турецької війни. В обстановці широкого поширення набули пущені в провокаційних цілях чутки про нібито підготовлюваний незабаром переділі землі. Все це призвело до того, що з'явилися явні ознаки можливих стихійних виступів селян. Такого результату подій вкрай уряд побоювалося, і в той же час до нього прагнули революціонери-народники. Одночасно не менш загрозлива картина складалася і в більшості міст. Наслідки економічної кризи, що охопила Росію в середині 70-х років, привели до масового безробіття, і, як наслідок, різкого погіршення матеріального становища більшої частини представників робочого класу.

Революційна боротьба як наслідок соціальних проблем

Це призвело до загострення соціальної боротьби. Відомо, що в кінці 1878-го і на початку 1879 року в Санкт-Петербурзі було зареєстровано 89 страйків і 24 інші випадки прояву соціальних протестів, більшість з яких стали результатом діяльності підпільної організації соціалістичного спрямування, називали "Північним союзом російських робітників". В 1891 році в Москві пройшла перша маївка революційного пролетаріату. Згодом ці нелегальні зібрання, що влаштовуються за містом 1 травня, увійшли в традицію і стали однією з форм політичної активності мас. Революційна ситуація в Росії кінця 1870 років отримала особливу гостроту завдяки діяльності народників, про які вже згадувалося вище. Якщо раніше багато членів цієї організації стояли на позиціях аполитизма, припускаючи вдосконалення суспільного ладу лише шляхом освіти відсталого і майже поголовно неграмотного сільського населення, то в цей період їхні погляди кардинально змінилися. Результатом став послідував незабаром розкол всеросійської організації "Земля і воля" на два крила – організації "Народна воля" і "Чорний переділ". Відтепер народовольці обрали методом своєї боротьби політичний терор. Дуже скоро Росію сколихнув і отримав широкий громадський резонанс цілий ряд проведених ними акцій. В історію увійшли замах Віри Засулич на петербурзького градоначальника Ф. Ф. Трепова, вчинене їй в 1878 році, вбивство шефа одного з жандармських управлінь Н. Ст. Мезенцова, а також цілий ряд випадків збройного опору представникам влади, які спричинили жертви як з одного, так і з іншого боку. Кульмінацією всього стало чергове замах на Олександра II у квітні 1879 а потім і його вбивство, вчинене 1 березня 1881 року.

Завершення чергового періоду революційної боротьби

Паралельно з цим вже з весни 1878 року різко позначився і криза, що охопила правлячі класи, зокрема, у відповідь на звернення Олександра II до товариства з проханням про сприяння в боротьбі з усе учащавшимися проявами революційних настроїв багато земства в направлених йому посланнях висловлювали критику щодо проведеної ним політики. Не знайшовши підтримки з боку населення, цар спробував нормалізувати обстановку прийняттям екстрених заходів. Він передав справи, пов'язані з політичним тероризмом, ведення польових судів, а також доручив управління на місцях генерал-губернаторам, що відразу призвело до децентралізації державної влади. Однак послідували після вбивства Олександра II арешти підірвали сили народовольців, а відсутність підтримки з боку широких мас населення не дозволило їм скористатися революційною ситуацією для повалення існуючого ладу. В даному випадку фатальну роль зіграла їх нездатність підняти народ на боротьбу, використовуючи всі наявні до того передумови. Іншими словами, підвів той самий суб'єктивний фактор, про який йшла мова вище.

Росія напередодні революції

Зовсім по-інакшому складалися події, що передували Лютневої революції (1917 рік) і подальшого захоплення влади більшовиками. Щоб зрозуміти закономірність подій, що трапилися, слід врахувати обстановку, в якій вони відбувалися, і оцінити дії їх безпосередніх учасників. Напередодні подій, які призвели до повалення царизму, революційна ситуація в Росії склалася внаслідок цілого ряду об'єктивних факторів. Насамперед не були дозволені протиріччя, що стали причиною Першої російської революції 1905-1907 років. Зокрема, це стосується земельного питання, що залишався в числі найбільш актуальних проблем, незважаючи на спроби уряду вирішити його шляхом проведення в життя аграрної реформи П. А. Столипіна. Крім того, одним з детонаторів наступних подій стала гіперінфляція, викликана вкрай невдалим ходом Першої світової війни й тим, що її дії стали розгортатися на території Росії, торкнувшись багато найбільш родючі райони. Це викликало у великих містах перебої в постачанні продовольством, а в селах призвело до голоду.

Війна як детонатор революції

Роль Першої світової війни в динаміці наростання соціальної напруженості і створення революційної ситуації вельми велика. Досить сказати, що кількість загиблих в ній росіян склало 3 млн осіб, з яких майже 1 млн – це цивільне населення. Негативно позначилася на настрої мас і загальна мобілізація, в результаті якої 15 млн чоловік, в основному сільських жителів, було змушене проливати кров за чужі їм інтереси. Загальним небажанням воювати вміло скористалися пропагандисти, яких засилали у військові підрозділи, які боролися за лідерство політичні сили: більшовики, кадети, партія соціалістів-революціонерів (есери) і т. д. У роки Першої світової війни спостерігався відчутний спад у сфері промислового виробництва, наслідком якого стало звільнення значного числа робітників і подальша безробіття. Всі перераховані вище обставини призвели до того, що в країні склалася ситуація, при якій "низи", які складали більшу частину її населення, не хотіли жити по-старому. Це було однією з причин виникнення революційної ситуації.

Між двох революцій

В той же час і "верхи" вимагали змін, необхідність яких була зумовлена слабкістю царського уряду в політичному і економічному відношенні. Колишні методи управління країною явно віджили свій вік і вже не забезпечували можливість утримання влади крупною буржуазією. Таким чином, у наявності була і друга складова виникнення в країні революційної ситуації – "верхи" не могли жити по-старому. Книги Леніна, широко видавалися у радянський період, сповнені матеріалів, які доводять незворотність почався в країні революційного процесу. І справді, день від дня він розвивався з наростаючою силою, результатом чого стало падіння монархії. За свідченням сучасників, весь 1917 рік Росія являла собою "киплячий політичний котел". Причина цього полягала в тому, що Лютнева революція не вирішила головних породили її соціальних і політичних проблем. Прийшов-таки до влади Тимчасовий уряд з перших днів показало свою слабкість і повну нездатність впливати на процеси, що відбувалися в житті країни. Недалеко пішла і партія соціалістів-революціонерів – найчисленніша на той період політична організація Росії, що налічувала у своїх лавах понад мільйон членів. Незважаючи на те, що її представники займали ключові пости у багатьох урядових структурах, вона також не змогла запропонувати вихід з ситуації кризи і в результаті втратила політичне лідерство.

Партія, яка скористалася революційною ситуацією

У підсумку зберігалася в країні революційною ситуацією вчасно скористалися більшовики. Їх Російська соціал-демократична робоча партія, зумівши залучити на свою сторону значну частину Петроградського гарнізону і військових моряків Кронштадта, в жовтні захопила владу на довгі роки, ставши на чолі держави. Проте помилкою було б вважати, що за роки їх правління в країні не створювалися ситуації, близькі до революційних. Якщо в 30-ті роки нова влада зуміли практично повністю придушити всі прояви соціального невдоволення, то попереднє десятиліття було відзначено багаторазовими виступами як робітників, так і селянських мас, незадоволених багатьма сторонами внутрішньої політики, що проводиться урядом. Насильницька колективізація, зубожіння населення, а також репресивні заходи щодо цілих верств суспільства не раз ставали причиною возраставшего соціальної напруги, що загрожує вибухом. Проте, використовуючи широкий спектр заходів, що простирався від ідеологічного впливу до застосування військової сили, комуністам щоразу вдавалося взяти ситуацію під свій контроль.