У серпні 1945 року вибухами двох ядерних бомб над містами Хіросіма і Нагасакі завершилася тривала 4 роки війна на Тихому океані, головними супротивниками в якій були Америка і Японія. Протистояння цих двох держав стало важливою складовою Другої світової війни і зробило істотний вплив на її результат. У той же час нинішня розстановка сил на міжнародній арені багато в чому є наслідком тих давніх подій.
Що спричинило пожежу на Тихому океані
Причина війни США і Японії закладена в конфлікті між цими державами, обострившемся до 1941 році, і в спробі Токіо дозволити його військовим шляхом. Найбільші суперечності між цими потужними світовими державами виникли у питаннях, пов'язаних з Китаєм і територією Французького Індокитаю – колишньої французької колонією.
Відкидаючи запропоновану американським урядом доктрину «відкритих дверей», Японія прагнула до свого повного контролю над цими країнами, а також над захопленої нею раніше територією Маньчжурії. Через упертість Токіо в даних питаннях проводилися у Вашингтоні переговори між двома державами не принесли ніяких результатів. Але і цим домагання Японії не обмежувалися. Токіо, розглядаючи США, Великобританію та інші колоніальні держави в якості своїх суперників, всіма силами намагалося витіснити їх з району Південних морів і Південно-Східної Азії, захопивши, таким чином, джерела продовольства і сировини, які перебували на їх територіях. Мова йшла про 78% світового видобутку каучуку, виробленого в цих районах, 90% олова і багатьох інших багатств.
Початок конфлікту
До початку липня 1941 року армія Японії, незважаючи на протести, що виходили від урядів Америки і Великобританії, здійснила захоплення південної частини Індокитаю, а через нетривалий час підступила впритул до Філіппін, Сінгапуру, Голландської Індії і Малайї. У відповідь на це Америка наклала заборону на ввезення в Японію всіх стратегічних матеріалів і одночасно заморозила перебували у своїх банках японські активи. Таким чином, вибухнула незабаром війна між Японією та США стала підсумком політичного конфлікту, який Америка намагалася вирішити економічними санкціями. Слід зауважити, що військові амбіції Токіо простиралися аж до рішення про захоплення частини території Радянського Союзу. Про це в липні 1941 року на імператорської конференції заявив військовий міністр Японії Тодзио. За його словами, слід було почати війну з метою знищення СРСР і отримання контролю над його багатими природними ресурсами. Щоправда, на той період ці плани були явно нездійсненні зважаючи нестачі сил, основна маса яких була спрямована на війну в Китаї.
Трагедія Перл-Харбор
Війна США та Японії почалася з потужного удару по американській військово-морській базі Пірл-Харбор, завданої літаками з кораблів Об'єднаного японського флоту, яким командував адмірал Ямамото Исороко. Сталося це 7 грудня 1941 року. На американську базу було скоєно два авіаційних нальоту, учасниками яких стали 353 літака, що піднялися в повітря з 6 авіаносців. Результат цієї атаки, успіх якої багато в чому було вирішено її несподіванкою, виявився настільки нищителі, що вивів з ладу значну частину американського флоту і став воістину національною трагедією.
За короткий час авіацією противника безпосередньо біля причалів були знищені 4 найпотужніших лінкора ВМС США, з яких тільки 2 з великими труднощами вдалося відновити вже після закінчення війни. Ще 4 кораблі такого типу отримали серйозні пошкодження, і були надовго виведені з ладу. Крім того, були потоплені або серйозно пошкоджено 3 есмінця, 3 крейсера і один мінний загороджувач. В результаті бомбардування ворожої американці позбулися також 270 літаків, що стояли в той момент на береговому аеродромі та на палубах авіаносців. В довершення всього були знищені торпедні та паливні сховища, пірси, судноремонтна верф і електростанція. Головною трагедією стали значні втрати особового складу. В результаті нальоту японської авіації було вбито 2404 людини і 11779 поранено. Після цього драматичного події США оголосив війну Японії і офіційно вступило в антигітлерівську коаліцію.
Подальший наступ японських військ
Трагедія, розігралася в Перл-Харборі, вивела з ладу значну частину ВМС США, і оскільки британський, австралійський і голландський флоти не могли скласти військово-морським силам Японії серйозної конкуренції, вона отримала тимчасовий перевагу в Тихоокеанському регіоні. Подальші військові дії Токіо вело в союзі з Таїландом, військовий договір з яким було підписано у грудні 1941 року. Війна США та Японії набирала обертів і спочатку принесла багато неприємностей уряду Ф. Рузвельта. Так, 25 грудня спільними зусиллями Японії і Таїланду вдалося придушити опір британських військ в Гонконзі, і американці виявилися змушені, кидаючи техніку і майно, терміново евакуюватися зі своїх баз, розташованих на прилеглих островах. Аж до початку травня 1942 року військова удача незмінно супроводжувала японської армії і флоту, що дозволило імператорові Хірохіто взяти під свій контроль величезні території, що включали в себе Філіппіни, Яву, Балі, Частину Соломонових островів і Нової Гвінеї, Британської Малайї і Голландську Ост-Індію. В японському полоні тоді перебувало близько 130 тис. британських військовослужбовців.
Перелом в ході військових дій
Війна США проти Японії отримала інший розвиток лише після морської битви між їх флотами, що відбувся 8 травня 1942 року в Кораловому морі. До цього часу США вже повною мірою користувалися підтримкою сил союзників по антигітлерівській коаліції. Ця битва увійшла в світову історію як перше, при якому кораблі супротивника не зближувалися між собою, не зробили жодного пострілу й навіть не бачили одне одного. Всі бойові дії здійснювалися виключно базировавшимися на них літаки морської авіації. Це було, по суті, зіткненням двох авіаносних угруповань. Незважаючи на те, що в ході битви нікому з противоборствовавших сторін не вдалося здобути явну перемогу, стратегічний перевага, тим не менш, виявився на стороні союзників. По-перше, ця морська баталія зупинила успішне, до тієї пори, просування японської армії, з перемог якої почалася війна США і Японії, і, по-друге, вона визначила розгром японського флоту в наступному битві, що сталася в червні 1942 року в районі атола Мідуей. У Кораловому морі були потоплені 2 головних японських авіаносця – «Секаку» і «Дзуйкаку». Це виявилося для імператорського флоту непоправною втратою, в результаті чого перемога США і їх союзників в наступному морській битві переломила хід всієї війни на Тихому океані.
Спроби утримати колишні завоювання
Втративши біля атолу Мідуей ще 4 авіаносці, 248 бойових літаків і своїх кращих пілотів, Японія надалі позбулася можливості ефективно діяти на море поза зон прикриття берегової авіації, що стало для неї справжньою катастрофою. Після цього, війська імператора Хірохіто не змогли досягти скільки-небудь серйозних успіхів, і всі їх зусилля були спрямовані на утримання раніше завойованих територій. Між тим війна між Японією та США ще була далека від свого завершення. В ході кровопролитних і важких боїв, що тривали протягом наступних 6 місяців, у лютому 1943 року американським військам вдалося захопити острів Гуадалканал. Ця перемога стала виконанням частини стратегічного плану щодо захисту морських конвоїв між Америкою, Австралією та Новою Зеландією. Надалі до кінця року США і союзні держави взяли під свій контроль Соломонові та Алеутські острови, західну частину острова Нова Британія, південно-схід Нової Гвінеї, а також острови Гілберта, що були частиною британської колонії.
У 1944 році війна США та Японії набула незворотного характеру. Виснаживши свій військовий потенціал і не маючи сил продовжувати наступальні операції, армія імператора Хірохіто зосередила всі сили на обороні раніше захоплених територій Китаю, Бірми, віддавши в руки супротивника подальшу ініціативу. Це стало причиною цілого ряду поразок. Так, у лютому 1944 року японцям довелося відступити з Маршаллових, а півроку - з Маріанських островів. У вересні вони покинули Нову Гвінею, а в жовтні втратили контроль над Каролинскими островами.
Крах армії імператора Хірохіто
Війна США та Японії (1941-1945) досягла своєї кульмінації у жовтні 1944 року, коли спільними зусиллями союзників була зроблена переможна Філіппінська операція. Крім американської армії, в ній взяли участь збройні сили Австралії і Мексики. Їх загальною метою було визволення від японців Філіппін. В результаті битви, розігрався 23-26 жовтня в затоці Лейте, Японія втратила основної частини свого військово-морського флоту. Її втрати склали: 4 авіаносця, 3 лінкори, 11 есмінців, 10 крейсерів та 2 підводні човни. Філіппіни виявилися повністю в руках союзників, але окремі сутички на них тривали аж до закінчення Другої світової війни. У тому ж році, володіючи значною перевагою в живій силі і техніці, американські війська успішно провели з 20 лютого по 15 березня операцію по захопленню острова Іводзіма, а з 1 квітня по 21 червня – Окінави. Обидва вони належали Японії, і стали зручним плацдармом для нанесення авіаційних ударів по її містах. Особливо нищівним був наліт на Токіо, здійснений ВПС США 9-10 березня 1945 року. В результаті масованої бомбардування, було звернено в руїни 250 тис. будинків і вбито близько 100 тис. чоловік, більшість з яких були мирними жителями. У той же період війна США та Японії ознаменувалась настанням союзних військ у Бірмі, і подальшим звільненням її від японської окупації.
Перша в історії атомна бомбардування
Після того, як 9 серпня 1945 року радянські війська почали наступ в Маньчжурії, стало цілком очевидно, що Тихоокеанська кампанія, а разом з нею і війна (1945) Японія – США завершені. Однак, незважаючи на це, американський уряд зробив акцію, не мала аналогів ні в старих, ні в наступні роки. За його наказом була здійснена ядерна бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі. Перша атомна бомба була скинута вранці 6 серпня 1945 року на Хіросіму. Її доставив бомбардувальник ВПС США-29 носив назву Enola Gay в честь матері командира екіпажу – полковника Підлоги Тибетса. Сама ж бомба називалася Little Boy, що в перекладі означає – «Малюк». Незважаючи на своє ласкаве назва, бомба мала потужність 18 кілотонн тротилу і забрала життя, за різними даними, від 95 до 160 тис. чоловік.
Через три дні була ще одна атомна бомбардування. На цей раз її метою стало місто Нагасакі. Американці, схильні давати імена не тільки кораблях або літаках, але навіть і бомбам, назвали її Fat Man – «Товстун». Доставив цього вбивцю, потужність якого дорівнювала 21 килотонне тротилу, бомбардувальник В-29 Bockscar, пілотований екіпажем під командуванням Чарльза Суїні. На цей раз жертвами стали від 60 до 80 тис. мирних жителів.
Капітуляція Японії
Шок від бомбардування, якій завершилися роки війни США з Японією, був настільки великий, що прем'єр-міністр Кантара Судзукі звернувся до імператора Хірохіто з заявою про необхідність якнайшвидшого припинення всіх військових дій. У результаті вже через 6 днів після нанесення другого атомного удару Японія заявила про свою капітуляцію, а 2 вересня того ж року був підписаний відповідний акт. Підписанням цього історичного документу завершилася війна США – Японія (1941-1945 рр). Він же став заключним актом всієї Другої світової війни. За наявними даними, втрати США у війні з Японією склали 296929 осіб. З них 169635 – солдати і офіцери сухопутних частин, а 127294 – військові моряки і піхотинці. У той же час у війні з гітлерівською Німеччиною було вбито 185994 американців.
Мала Америка право наносити ядерні удари?
Протягом усіх повоєнних десятиліть не затихають суперечки щодо доцільності та правомірності ядерних ударів, нанесених в той момент, коли війна (1945) Японія – США була вже практично завершена. Як зазначає більшість міжнародних експертів, в даному випадку фундаментальним є питання про те, чи були вибухи, що забрали десятки тисяч життів, необхідними для укладення договору про капітуляцію Японії на умовах, прийнятних для уряду президента Гаррі Трумена, чи були інші шляхи досягнення необхідного результату? Прихильники бомбардувань стверджують, що завдяки цій вкрай жорстокою, але виправданою, на їхню думку, заходи, вдалося примусити імператора Хірохіто до капітуляції, уникнувши при цьому обопільних жертв, неминуче пов'язаних з предстоявшим вторгненням американських сил в Японію, і висадкою військ на острові Кюсю. Крім того, вони наводять як аргумент статистичні дані, з яких видно, що кожен місяць війни супроводжувався масовою загибеллю жителів окупованих Японією країн. Зокрема, підраховано, що за весь період перебування японських військ в Китаї з 1937 по 1945 рік серед населення щомісяця гинуло близько 150 тис. осіб. Подібна ж картина простежується і в інших зонах японської окупації.
Таким чином, неважко підрахувати, що без нанесення ядерного удару, змусила японський уряд до негайної капітуляції, кожен наступний місяць війни забирав би щонайменше 250 тис. життів, що набагато перевищило кількість жертв бомбардування. У зв'язку з цим нині живий онук президента Гаррі Трумена – Деніел Трумен - в 2015 році, в день сімдесятирічного ювілею атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі згадував, що його дід до кінця днів не розкаювався у відданій їм розпорядженні і заявляв про безсумнівною правоті прийнятого рішення. За його словами, воно багато в чому прискорило кінець військового протистояння Японія – США. Світова війна також могла тривати ще кілька місяців, якщо б не настільки рішучі заходи американської адміністрації.
Супротивники цієї точки зору
У свою чергу противники бомбардувань заявляють, що і без них США і Японія у Другій світовій війні понесли значні втрати, збільшувати які за рахунок жертв серед мирного населення зазнали двох ядерних атак міст є військовим злочином, і може прирівнюватися до державного тероризму. Про аморальність і неприпустимість ядерних бомбардувань заяви робили багато американські вчені, особисто брали участь у розробках цієї смертоносної зброї. Найбільш ранніми його критиками є видатні американські фізики-атомники Альберт Ейнштейн і Лео Силард. Ще в 1939 році ними було написано спільний лист президентові США Рузвельту, в якому вони давали моральну оцінку використання ядерної зброї. У травні 1945 року сім провідних американських фахівців у галузі ядерних досліджень на чолі з Джеймсом Франком також направили главі держави своє послання. У ньому вчені вказували на те, що якщо Америка першої використовує розроблене ними зброю, це позбавить її міжнародної підтримки, стане поштовхом до гонки озброєнь і в майбутньому підірве шанси на встановлення у світі контролю над цим видом озброєння.
Політична сторона питання
Залишаючи осторонь міркування, що стосуються військової доцільності нанесення атомного удару по містах Японії, слід відзначити і ще одну ймовірну причину, по якій американське уряд зважився на цей крайній крок. Йдеться про демонстрацію сили з метою впливу на керівництво Радянського Союзу і особисто на Сталіна.
Коли після завершення Другої світової війни йшов процес переділу сфер впливу між провідними державами, розгромили незадовго до цього фашистську Німеччину, Р. Трумен вважав необхідним наочно продемонструвати світові, хто на даний момент володіє найбільш потужним військовим потенціалом. Результатом його дій стала гонка озброєнь, початок холодної війни і горезвісний залізна завіса, що розділила світ на дві частини. З одного його боку офіційна радянська пропаганда залякувала народ загрозою, нібито виходила від «світового капіталу», і створювала фільми про війну з Японією і США, з іншого ж не втомлювалися говорити про «російського ведмедя», покусившемся на загальнолюдські та християнські цінності. Таким чином, атомні вибухи, що прогриміли в кінці війни над японськими містами, ще багато десятиліть віддавалися луною у всьому світі.