Юридична наука вважається однією з найбільш значущих серед гуманітарних наук. Це пояснюється тим, що без правового аспекту неможливе існування суспільства. У статті розглянута історія та методологія юридичної науки, терміни та її основні проблеми.
Поняття, основні риси юридичної науки, її відмінність від суспільних наук
Система знань про державу і право, які збирав людство за всю його багатовікову історію, - ось що таке юридична (або правова) наука. Тут маються на увазі і знання про:
сучасних державах і правових системах; історичних відомостей про державу і право; історії й методології юридичної науки в рамках теорій, концепцій, доктрин та ідеологій. Специфіка правової науки полягає в тому, що вона покликана обслуговувати потреби суспільства у правовому регулюванні. Звідси й випливає її основна відмінність від інших гуманітарних наук:
правова наука точна і конкретна; вона не терпить подвійності судження; усі поняття і категорії чітко структуровані і логічно взаємопов'язані. Предмет і структура юридичної науки
Як і будь-яка інша, юридична наука має наступну структуру:
Суб'єкт. Об'єкт. Предмет. Методологія та ін. (іноді виділяють технічні засоби, процедури). Суб'єкт - людина, стосовно правової науки - це вчений-правознавець або науковий колектив. Істотною умовою тут є наявність у суб'єкта певного рівня необхідних знань, правової культури та бажання займатися науковим пошуком. Об'єкт даної науки дуже широкий - це вся база законодавства, а також процес правотворення та правозастосування. Предметом історії і методології юридичної науки є та система закономірностей, яка визначає процеси становлення держави і розвитку права з моменту виникнення і до цього дня. Вчені-правознавці виділяють п'ять видів закономірностей, що становлять предмет юридичної науки:
Зв'язок між простими науковими складовими: правовідносинами і нормами права. Зв'язок між більш складними явищами, наприклад, системами законодавства. Загальні закономірності, властиві і держави, і права. Зв'язок з іншими сферами життя - економікою, соціальною сферою та ін. Закономірності пізнання права і держави. Методологія юридичної науки
Предметом історії і методології юридичної науки є, насамперед, основи функціонування правової системи в державі.
У практично будь-якій науці метод - це група правил, принципів пізнання науки, а також її понятійний апарат, до якого відносяться поняття і категорії. Юридичній науці властиві безліч методів, які можна об'єднати в наступні великі групи:
Загальні методи, швидше, принципи пізнання (об'єктивність, пізнаванності світу, всебічності пізнання та ін). Загальні методи, які властиві абсолютно будь-якій науці, наприклад, аналіз та синтез. Спеціальні прийоми, які були спочатку розроблені і використовувалися поза юридичної науки. Це групи математичних, психологічних, статистичних методів. Приватні прийоми, вироблені юристами для застосування виключно в рамках правової науки. Наприклад, за допомогою методу тлумачення права вчені пояснюють зміст правових норм, а також те, що хотів сказати законодавець, приймаючи цю норму.
Порівняльний правовий метод - виявлення серед законодавства різних держав подібностей і відмінностей шляхом аналізу тексту законів чи інших нормативно-правових актів.
Історія юридичної науки
Історія юридичної науки викликає особливий інтерес, адже вона дозволяє проаналізувати процес становлення знань про право в конкретно-історичний період часу. Вчені вважають, що історія і методологія юридичної науки зародилися ще до нашої ери і виділяють такі її етапи:
знання Стародавнього світу про юриспруденції (близько 3000 року до н. е. – кінець V століття н. е); вчення про право Середніх віків (кінець V століття н. е - початок XVI століття); юридичні знання Нового часу; юридична наука в Новітнє час. На Заході вона зароджувалася і існувала одночасно з суспільством, яке, будучи класовим, визначало її основні парадигми. Найбільше давньогрецька юридична наука розкрилася в роботах видатних геніїв - Аристотеля і Платона, які розробляли методи пізнання, логіку пізнання, виробляли критерії пошуку наукової істини. Після нападу на Грецію і Риму її подальшого завоювання, розвиток правової науки стали пов'язувати з давньоримськими діячами - це всім відомі Цицерон, Сенека, Марк Аврелій. Специфіка їх робіт полягала у викладі принципів існування рабовласницького суспільства, визначення правового статусу рабів і вільних людей, а також розвитку інституту приватної власності. Багато правознавці вважають, що саме цей період оформив право як самостійну галузь знання. Після розпаду Римської імперії утворилися варварські держави (наприклад, Франкська), в яких існувало звичаєве право (засноване на звичаях і традиціях), закріплене в документі, який мав назву "Правда". Кілька століть правова наука в цих державах зовсім не розвивалася.
Лише в епоху Відродження та Реформації (боротьби між церквою і світською владою) видають середньовічні філософи - Томас Мор, Нікколо Макіавеллі, Мартін Лютер заклали основи принципово нової правової науки. Саме ці засади, наприклад, право на свободу від феодальної залежності і заняття підприємництвом і стали першим кроком до формування буржуазної ідеології. Після буржуазних революцій головною суспільною цінністю була визнана свобода особистості, що зробило позитивний вплив на розвиток правової науки. Видатні вчені того часу - Джон Локк, т.гоббс, Гуго Гроцій. Вони виступали за оформлення правового статусу особи в державі, а державі приписували роль захисника цієї особистості та громадського порядку. Окреме слово варто сказати про положеннях марксизму, які пропагували право трудящих на створення держави та управління ним без присутності в ньому буржуазії. Ця доктрина виступала за побудову соціалістичного, а потім і комуністичного суспільства. На сучасну юридичну науку впливають наступні фактори:
Глобалізація. Чільне положення міжнародного права над національним законодавством. Сучасні проблеми юридичної науки
Незважаючи на те, що проаналізована історія юридичної науки, і методологія як ніколи структурована і опрацьована, існує кілька досить серйозних проблем:
Приміром, законотворча діяльність стосовно до російського законодавства, та й не тільки, не є досконалим механізмом. Часто на виході можна побачити прийняття не до кінця продуманого закону, або має значні прогалини. Існуючі в державному управлінні такі негативні явища, як корупція, бюрократизм також є великою проблемою в правовій науці, що вимагає негайного рішення. Фактичне панування закону над правом, часто зустрічається в законодавстві багатьох країн. При такому розкладі складно говорити про побудову правової держави. Теорія держави і права: поняття і функції
Теорія держави і права - предмет, що вивчає закономірності виникнення і функціонування таких інститутів, як право і держава. Її без перебільшення можна вважати базовою, основною дисципліною в системі вивчення методології та історії юридичної науки. Як будь-яка інша наука, теорія держави і права виконує ряд функцій, з них основними є:
Пізнавальна, суть якої полягає в накопиченні знань про державу і право. Прикладна - розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення правової дійсності. Прогностична, як видно з назви, має на меті визначення тенденцій подальшого розвитку державно-правового механізму. Евристична функція полягає в пошуку закономірностей розвитку інститутів права і держави. Виховна, спрямована на формування у громадян правосвідомості та правової культури. Джерела вивчення юридичної науки
Джерел вивчення методології та історії юридичної науки величезна безліч, їх можна виділити в наступні великі групи:
Законодавство. Це закони та нормативно-правові акти (укази, постанови, розпорядження) нині діючі або втратили свою силу. Правові звичаї. Судова практика. Статистичні дані. Роботи вчених-правознавців. В роботі з багатьма джерелами у вчених виникають труднощі. Наприклад, переклад тексту з стародавньої мови або рукописного джерела. Найбільш значущими вважаються праці відомих дослідників. У статті розглянуто сучасні проблеми, історія і методологія юридичної науки. Вона займає особливе місце серед всіх знань. Саме завдяки юридичній науці суспільство отримує знання про правову систему держави та її організації.
